Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Відповідно до ч. 4 ст. 653 ЦК «сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом». Виникає питання про те, чи відсилає застереження «якщо інше...», включене до цього законодавчого положення, до ч. 1 ст. 1212 ЦК («особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала»). Відповідь на це запитання можна дати тільки за умови, що буде визначено характер співвідношення між правовими нормами, що встановлені наведеними законодавчими положеннями. Диспозиції цих двох норм є несумісними, а гіпотеза частково співпадають: гіпотеза правової норми, що встановлена ч. 4 ст. 653 ЦК, стосується відносин щодо повернення всього виконаного за договором (а не тільки того виконаного, що пізніше втратило підставу). Відтак сфера дії правової норми, що встановлена ч. 4 ст. 653 ЦК, виходить за межі сфери дії правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 1212 ЦК. У свою чергу сфера дії правової норми, що встановлюється ч. 1 ст. 1212 ЦК, поширюється на всі випадки безпідставного отримання або збереження майна (а не тільки на відносини щодо отримання майна на виконання договору, що був пізніше розірваний). Відтак, сфера дії правової норми, встановленої ч. 1 ст. 1212 ЦК, виходить за межі сфери дії правової норми, передбаченої ч. 4 ст. 653 ЦК. У той же час сфера дії правових норм, про які йдеться, співпадає у частині повернення переданого на виконання договору, який пізніше було розірвано.
Таке співвідношення зазначених правових норм не змінюється від того, що п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК передбачає, що глава 83 ЦК застосовується до відносин щодо повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні. Ця правова норма не є спеціальною у відношенні до правової норми, що встановлена ч. 4 ст. 653 ЦК, бо регулює, зокрема відносини щодо долі доходів від безпідставно отриманого майна та витрат на його утримання (ст. 1214 ЦК).
Отже, сфери дії правових норм, що встановлюються ч. 4 ст. 653 і ч. 1 ст. 1212 ЦК, частково співпадають. Тому застереження у ч. 4 ст. 653 ЦК «якщо інше не встановлено законом» відсилає до ч. 1 ст. 1212 ЦК і виключає застосування базового правила, встановленого ч. 4 ст. 653 ЦК. Це означає, що, якщо у зв’язку з розірванням договору отримане на його виконання однією із сторін втратило свою підставу (нею було зустрічне виконання, яке стало неможливим у зв’язку з розірванням договору), це отримане підпадає під дію ст. 1212 ЦК.
5. Істотне практичне значення має й та обставина, що застереження і правила, про які йдеться, можуть відсилати також до правових норм, сфери дії яких повністю співпадають із сферою дії правової норми, до якої додане таке застереження.
Так, ч. 6 ст. 231 ГК передбачає, що «штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором». У свою чергу ч. 2 ст. 343 ГК передбачає, що «платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня».
Сфера дії правових норм, які текстуально закріплені в цих законодавчих положеннях, повністю співпадає (обидва правила присвячені визначенню наслідків порушення грошових зобов’язань; прострочення грошового зобов’язання об’єктивно може полягати лише саме у простроченні платежу). Тому застереження «якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором», яке включене до ч. 6 ст. 231 ГК, має бути витлумачене у такий спосіб, що воно відсилає до правила ч. 2 ст. 343 ГК і виключає застосування ч. 6 ст. 231 ГК.