Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
— Дуже критичний, — поблажливо кивнув підполковник Порк. — Нам змінили командування, і ми не можемо дозволити собі пошитися в дурні перед генерал-лейтенантом Шайскопфом і генералом Штирхером. Ти про це, полковнику?
— Невже в нього нема ані грама патріотизму?
— Невже вам не дорога батьківщина? — запитав підполковник Порк, уміло передражнюючи грубий, самовпевнений тон полковника Пескарта. — Невже ви не прагнете віддати життя за нас із полковником Пескартом?
— Що-що? — весь насторожившись, із подивом вигукнув, Йоссар’ян. — А при чому тут ви з полковником Пескартом? Моя батьківщина і ви — то зовсім не одне й те саме.
— Помиляєтесь, ми з нею нерозривні,— холоднокровно і ледь насмішкувато заперечив підполковник Порк.
— Саме так! — з пафосом гарикнув полковник Пескарт. — Ви або за нас, або проти. Третього не дано.
— Боюся, що він вас упіймав, — мовив підполковник Порк. — Ви або за нас, або проти своєї батьківщини. Третього й справді не дано.
— Облиште, сер. На таке я не клюю.
— Щиро сказати, я теж, — незворушно відказав підполковник Порк. — Але клюють усі інші. Отож ми з вами і влипли.
— Ви вкрили ганьбою свій мундир! — уперше звертаючись до Йоссар’яна, люто вереснув полковник Пескарт. — І як вам удалося пролізти в капітани?
— Невже не пригадуєш? — реготнувши в жменю, лагідно нагадав йому підполковник Порк. — Ти ж сам його пропихав!
— І, бачу, дав маху!
— А я попереджав, — єхидно докинув підполковник Порк. — Та хіба ж ти коли мене послухаєш?
— Гаразд, гаразд, годі ятрити старі рани! — скипів полковник Пескарт. Він утупився в підполковника Порка, підозріливо примружившись і стиснувши на стегнах могутні кулаки. — А ти сам на чиєму боці?
— На нашому, полковнику. На чиєму ж іще боці я можу бути?
— Тоді краще мене не щипай! І не мороч мені голову, ясно?
— Я весь на твоєму боці, полковнику. Чого-чого, а патріотизму в мені — хоч одбавляй.
— Тож не забувай про це!
Полковник Пескарт ще якусь мить вивчав поглядом підполковника Порка, далі, щось буркнувши собі під ніс, одвернувся, не дуже впевнений у щирості свого заступника, і знову забігав по кабінету, знервовано крутячи в руці довгий мундштук. Потім показав великим пальцем на Йоссар’яна.
— І давай, нарешті, кінчати з цим типом. Я знаю, що я з ним зробив би. Я б наказав вивести його надвір і розстріляти, як собаку. Ось що я б із ним зробив! І генерал Бидл зробив би те ж саме.
— Генерал Бидл більше в нас не командує,— нагадав йому підполковник Порк. — Тому ми не можемо вивести цього типа надвір і розстріляти, як собаку.
Тепер, коли полковник Пескарт перекипів, підполковник Порк ізнову відчув себе невимушено і легенько закалатав підборами по тумбі полковничого стола.
— Отож замість розстрілу ми відправляємо вас додому, — повернувшись до Йоссар’яна, мовив він. — Це рішення прийшло не відразу. Та кінець кінцем ми обмізкували тут один потрясаючий варіант, за яким ваш від’їзд не викличе аж надто великого невдоволення у ваших однополчан. Ви раді?
— Який іще варіант? Я не певен, що він мені сподобається.
— А я— навпаки, певний, що він вам зовсім не сподобається, — засміявся підполковник Порк і вдоволено зчепив пальці на голому тім’ї.— Вам справді нема чого радіти, бо варіант цей гидотний, і ваша совість напевне збунтується. Але вам усе-таки доведеться його прийняти, як не крути. Тоді за якихось два тижні ви цілий і здоровий повернетесь додому. А іншого виходу ви не маєте — хіба що потрапите під трибунал. Тож вибирайте самі.
— Годі блефувати, підполковнику! — реготнув Йоссар’ян. — Вам усе одно не вдасться пришити мені дезертирство з поля бою. Це буде важко довести. А собі такою скандальною справою ви добряче нашкодите!
— Самоволки під час війни теж, як ви знаєте, не заохочуються, і від цього звинувачення ви вже не відкрутитесь, оскільки літали до Рима без дозволу. І якщо ви трохи подумаєте, то самі погодитесь, що нам просто необхідно віддати вас під суд. Ми не можемо допустити вашої відкритої непокори. Якщо ми не покараємо вас, це буде поганий приклад для інших — вони теж перестануть літати. Тож вибирайте, повторюю, самі: або по руках, або військово-польовий суд; судовий розгляд ми обов’язково доведемо до потрібного нам кінця, чого б це нам не коштувало. Навіть якщо це принесе полковникові Пескарту самі тільки «махи та хвости».
Почувши про «махи та хвости», полковник Пескарт здригнувся й раптом ні з того ні з цього щосили швиргонув свого інкрустованого оніксом та слоновою кісткою мундштука на стіл.