Науково-практичний коментар Земельного кодексу України
- Автор: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Правова єдність
- ISBN: 978-966-2183-41-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Земельного кодексу України». Краткое содержание книги:
Видання може стати в нагоді студентам, викладачам і науковцям правничих спеціальностей, практикуючим юристам і усім тим, хто цікавиться земельним законодавством та практикою його застосування.
Стаття 143. Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку
Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:
а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;
в) конфіскації земельної ділянки;
г) викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;
д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Загальна характеристика. Спірним є питання про те, яких правових титулів стосуються підстави для примусового припинення прав на землю, передбачені коментованою статтею. Вважаємо, що коментована норма містить перелік підстав припинення як права власності, так і прав користування, проте не кожна підстава може бути застосована для припинення обох видів прав. З'ясування того, яке право може припинятися з конкретних підстав, можливе на підставі комплексного аналізу коментованої та інших норм кодексу.
На наш погляд, право власності на земельну ділянку не може бути припинено з підстав, передбачених у п.п. "а" та "б" ст. 143 ЗКУ. Такий висновок слід зробити, виходячи із того, що, по-перше, закон не містить чіткої вказівки, що з цих підстав може бути припинене саме право власності (див. ст. 140 ЗКУ, яка присвячена підставам припинення права власності). По-друге, закон не встановлює процедури припинення права власності з підстав, передбачених у п.п. "а" та "б" ст. 143 ЗКУ. Оскільки право власності на землю держави виникає виключно відповідно до закону (ч. 2 ст. 14 Конституції України), а "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" (ч. 2 ст. 19 Конституції України), то за відсутності відповідної процедури припинити право власності на земельну ділянку з підстав, передбачених п.п. "а" та "б" ст. 143 ЗКУ, не можна.
До пункту "а". Під використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням потрібно розуміти її використання з порушенням правил, передбачених у ст. 19 ЗКУ, деталізованих відповідно до підвидів конкретної категорії земель (глави 5-13 ЗКУ). При цьому слід мати на увазі положення ч. 5 ст. 20 ЗКУ, які дозволяють власнику землі та землекористувачу певну гнучкість в обранні конкретних способів використання земельної ділянки.
Наприклад, розглядаючи вимоги прокурора (в інтересах держави) про визнання недійсним державного акта на право приватної власності та примусове припинення прав на земельну ділянку з мотивів, що відповідач використовує приватизовану присадибну ділянку "для розміщення трьохповерхової будівлі, в приміщенні якої знаходяться офіси підприємств" (позовні вимоги обґрунтовані посиланням на п. "а" ч. 1 ст. 143 ЗКУ), суд правильно виходив із того, що земельна ділянка використана в межах основного цільового призначення відповідної категорії (див. ст. ст. 38, 39 ЗКУ)[283]. Втім, суд відмовив у задоволенні позову, хоча, на наш погляд, він мав закрити провадження у справі, адже спір щодо дійсності державного акта не є спором про право.
283
Справа N 2-266/09, розглянута Кіровським районним судом м. Дніпропетровська, за позовом Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у Дніпропетровській області до А. Р. О. про визнання недійсним державного акта на право приватної власності та примусове припинення прав на земельну ділянку.