Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
О пів на четверту проти неділі, коли весь дім сповнило тепле відчуття ситості й умиротворення, дідусь відсунув свого стільця й велично махнув рукою. Тоді пішов до бібліотеки й повернувся з величезним томом Шекспіра. Поклав його на дерев’яний таріль і урочисто підніс дружині.
- Бабусю, - сказав він, - прошу тебе, приготуй нам завтра на вечерю цю чудову книгу. Я певен, -та, мабуть, і всі ми, - що завтра ввечері, коли ти подаси її на стіл, вона буде така ж ніжна, соковита, присмажена й м’яка, як груднинка осіннього фазана.
Бабуся взяла книгу обома руками й заплакала з радості.
Вони сиділи за столом аж до світанку: їли то те, то те на десерт, попивали настоянку з диких квітів, що росли на лужку перед будинком, - і тільки тоді, коли прокинулись перші птахи й зажеврів небокрай на сході, всі потяглися нагору, по своїх кімнатах. Дуглас лежав і дослухався, як далеко в кухні холоне плита. А ось пішла спати й бабуся.
“Містере Джонас, - подумки звернувся він до лахмітника, - хоч би де ви тепер були, а я сьогодні віддячив вам, відплатив за добро. Я передав його далі по колу, атож, таки передав...”
Він заснув і побачив сон.
У тому сні бамкав гонг і всі домочадці з радісними вигуками мчали до їдальні снідати.
А потім, зненацька, літо скінчилося.
Дуглас уперше збагнув це, коли вони якось ішли вулицею в центрі міста. Нараз Том схопив його за руку і вражено показав на вітрину крамниці дрібного товару. Обидва прикипіли до місця: у вітрині рівними рядами, з моторошною незворушністю красувалися речі із зовсім іншого, такого далекого світу.
- Олівці, Дуг, десять тисяч олівців!
- Ох ти ж чорт!
- Записники, по п’ять центів, по десять центів, зошити, гумки, акварельні фарби, лінійки, компаси... Сто тисяч штук!
- Не дивися. Може, то просто мана.
- Ні, - в розпачі простогнав Том. - То школа. Вже на носі школа! І чого б ото я виставляв такі речі, поки ще не скінчилося літо! Половину канікул зіпсували!
Вони рушили далі і, прийшовши додому, побачили на всохлому, полисілому лужку дідуся - він збирав поодинокі останні кульбаби. Якийсь час хлопці мовчки допомагали йому, а потім Дуглас, схилившись над власною тінню, сказав:
- Томе, коли цей рік отак кінчається, то який буде наступний - кращий чи гірший?
- Не питай мене. - Том дмухнув, наче в дудочку, у стеблину кульбаби. - Не я ж створив цей світ. - Він трохи подумав. - Хоч часом мені здається, ніби таки я. - І смачно плюнув.
- А я щось передчуваю, - мовив Дуглас.
- Що?
- Наступний рік буде ще більший, дні будуть ясніші, а ночі довші й темніші, люди так само вмиратимуть, і так само народжуватимуться нові, і посеред усього того буду я.
- Атож, Дуг, ти і ще мільярди людей, не забувай.
- У такі дні, як оце сьогодні, - тихо промовив Дуглас, - мені здається, що я... що я буду сам-один!
- Як потрібна буде допомога, - сказав Том, - ти тільки гукни.
- Що може вдіяти десятирічний братик?
- Десятирічному братикові на те літо буде вже одинадцять. Щоранку я розмотуватиму світ, наче клубок гумової стрічки в м’ячику для гольфу, а ввечері знову змотуватиму. Попросиш - покажу, як це робиться.
- Дурнуватий.
- Завжди був такий. - Том скосив очі й висунув язика. - І завжди буду.
Дуглас засміявся. Разом з дідусем вони спустилися в підвал і, поки він обривав голівки кульбаб, дивилися на полиці, де застиглими потоками, закорковане в пляшки з кульбабовим вином, виблискувало ціле літо. Ті пляшки, пронумеровані від одного до дев’яноста з чимось, - по одній на кожний літній день, - уже майже всі були повні й неначе світилися жаром у підвальному присмерку.
- Це ж треба, - сказав Том. - Отак зберегти і червень, і липень, і серпень. Чудово придумано.
Дідусь звів очі, подумав і усміхнувся.
- Куди краще, ніж складати на горище речі, які більш ніколи не знадобляться. А так цілу зиму час від часу на хвилину чи дві повертатимешся в літо, а коли пляшки спорожніють і літо дійде кінця, то й не буде про що шкодувати, й не доведеться ще сорок років спотикатися об усякий зворушливий мотлох. Чистий продукт, ні тобі диму, ні куряви, сама тільки користь - ось що таке кульбабове вино.
Хлопці почали водити пальцями по рядах пляшок.
- Оце - перший день літа.
- А це - той день, коли я купив нові тенісні туфлі.
- Атож. А оце - Зелена машина!
- Курява з-під копит буйволів! Чін Лінсу!
- Чаклунка Таро!.. Нелюд!
- Але ж насправді літо ще не скінчилося, - сказав Том. - І ніколи не скінчиться. Я пам’ятатиму весь цей рік, усе, що сталося кожного дня, завжди пам’ятатиму.