Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

Потім він навпомацки дістався до кухні, трохи постояв, ніби чогось чекаючи...

І нарешті взявся до діла.

Пересипав млинцеве борошно з гарної нової бляшанки в стару торбину, де воно було завжди. Повернув-крохмаль у щербатий глиняний горщик. Висипав цукор з великої бляшанки з написом “Цукор” і розіклав його по звичних менших коробках, призначених, згідно з наклейками, для прянощів, ножів і шворок. Порозкидав гвоздику по півдесятку шухляд, де вона лежала роками.

Познімав з полиць миски й тарілки, дістав із шухляд ножі, виделки, ложки й позалишав усе те, як було раніше, - на столах.

Він знайшов на полиці каміна у вітальні нові бабусині окуляри й сховав їх у коморі. А потім розпалив у старій дров’яній плиті величезний вогонь, пустивши в діло аркуші, видерті з нової куховарської книги. І на першу годину серед нічної тиші в закіптюженому комині загуло буйне полум’я, так загуло, що підняло на ноги всіх у будинку, спали вони там чи не спали. Дуглас почув, як на сходах зачовгали бабусині капці. А за хвилю й сама вона стала на порозі і, розгублено кліпаючи очима, подивилася на розгардіяш у кухні. Тим часом Дуглас уже встиг сховатися за дверима комори.

І ось о пів на другу глупої темної ночі легенький протяг поніс по коридорах смаковиті пахощі. Згори одне по одному почали спускатися жінки з накрученим на бігуді волоссям, чоловіки в купальних халатах- усі вони навшпиньки підходили до дверей кухні й зазирали всередину, де темряву осявали тільки нерівні спалахи червонястого вогню в розжареній до шкварчання плиті. І там, у тій теплій темряві, близько другої години ночі серед брязкання й дзвону посуду невиразним привиддям снувала бабуся, знов підсліпувато мружачи очі, і руки її самі непомильно знаходили все, що треба, посипали духмяними спеціями вариво, що булькало в каструлях і парувало в казанках, щось хапали, мішали, переливали, і її розшаріле обличчя над тими принадними дивами червоніло у відсвітах вогню, мов у справжньої чаклунки, натхненої магічними чарами.

Тихенько, мовчки домочадці накрили стіл найкращою скатертю, розіклали серветки та мерехтливе столове срібло, а щоб не порушити чарів, засвітили замість електричних ламп свічки.

Повернувшись додому з нічної роботи в друкарні, дідусь аж собі не повірив, коли почув, що в освітленій свічками їдальні проказують застільну молитву.

Ну, а сама їжа? М’ясо було присмачене прянощами, в соусах відчувався гострий дух кері, зелень прикрашали розетки з масла, печиво зблискувало золотистими краплями меду, і все те так вабило око й так просилось до рота, що над столом розглягалося тихе протягле мукання, неначе стадо худоби, вдершись на лужок, допалося до солодкої конюшини. А далі з усіх уст посипалися радісні вигуки: як, мовляв, добре, що простора нічна одіж не спирає нікому живота.