Останній пророк
- Автор: Мосендз Леонід
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 978-966-06-0778-1
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Останній пророк». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
На якийсь час в Ізраїлі вкотре запановують мир і тиша — стабільність. (Тут, між іншим, вичитуємо цікаву й, певно, також невипадкову сентенцію від компетентного автора: «Чим більший одчай і нещастя, тим глибше й забуття». Іншим разом у романі згадується притча: лев лютує, коли на нього падає з гори камінчик, але тікає, коли рушиться брила.) Це — заперечення, хай і ненавмисне, відомого самообманного трюїзму: «Чим більший гніт, тим сильніший спротив». Ні, панове, бувають такий гніт і такі жорстокості, перед абсолютністю яких усе замовкає. Чи не перший сказав про це Тарас Шевченко:
І в Ізраїлі на якийсь час усе замовкло. Та не надовго. «Але поки мертві дотлівали, а живі доісновували — нове життя набирало сил під руїнами надій». Теж нам знайоме, теж наше. Серця молодих не миряться з поразкою. Незабаром з ними буде й син Елісеби. Але поки стане він на свою дорогу, романіст звертає увагу на суперечливість імпульсів та спокус, яких життя не шкодує для його незрілої душі, а отже, й на суперечливість бажань. Одне з найсильніших ще юнацьких вражень — Геброном проходить римський вояцький загін: сяйливі шоломи, мідні панцирі, щити, мечі, а попереду владно йде «вождь». Хлопчина вражений, і хочеться йому бути таким грізним і переможним вояком. Він грається «у того міцного, що вів їх». Але водночас в його природі закладене і зовсім інше. Ось ходить прошак, каліка Пасхур — катований римлянами, але вцілілий повстанець. Земляки, особливо заможні, благополучні, сахаються його злиднів і потворного вигляду, та й бояться бути запідозреними у співчутті; тільки єрусалимські ремісники допомагають йому. А малий Єгоханан — єдиний, кого Пасхурове спотворене обличчя не лякає, а весь образ каліки йому промовляє про жорстокість життя і людську приреченість на страждання. Тут зароджується в його душі щось більше за співчуття. І поступово розвинеться в те нове світопочування (і людинопочування), яке допоможе йому вгадати і оприлюднити Месію. Та до цього ще довго йти, оминаючи манівці.
У матері, Елісеби, своє право навернення сина на пророчий шлях. Її непокоїть юнакове захоплення силою і блиском переможців. «Ті, що були панами й гнобителями народу, ті, бачила, ставали й панами синової душі». Тут зачеплено психологічний механізм меншовартості, знаний усім народам і в усі часи: чужа сила може зачаровувати й вабити перспективою виходу в ширші обрії буття. І мати, за порадою старого друга родини Давида, щедро використовує свій арсенал національних спогадів і патріотичних легенд на відомий старозавітний мотив: Господь буде разом з нами воювати проти наших ворогів, «мором ранить їх і спалить їх, як солому! А нас зробить народом великим! (…) Так знайшла Елісеба шлях до душі свого сина».
Хіба справді знайшла? Син наче й цікавиться, та чи все воно лягає йому на душу так, як хотіла мати? Міг би звернути увагу на те, що у звитяжному поході на даровану Богом землю єврейські переселенці виглядають не дуже привабливо, оскільки приходять на чужу квітучу землю («…молоком і медом течуть її ріки…» — зворушено переказує Елісеба) і жорстоко винищують місцевих. Може, вирісши і ставши пророком та ще й готуючись освячувати Ісуса Христа, він задумається над словами (цитую за перекладом Давида Йосифона): «И будет, когда введёт тебя Господь Бог твой в землю, которую Он клялся отцам твоим Аврааму, Ицхаку и Яакову, дать тебе — города большие и хорошие, которых ты не строил, и дома, полные всякого добра, которые ты не наполнял, и колодцы высеченные, которые ты не высекал, виноградники и оливы, которые ты не садил, и будешь есть и насыщаться»(Пять книг Торы. Йырушалаим, 5738 (1978). С. 232).
На все це, можливо, глянеться по-іншому, в передчутті Нового Заповіту. А поки що хлопчину цікавить зовсім інше: чи єврейські богатирі такі ж велетні, як і римські? «Більші!» — запевняє мати. Однак відчуває, що переконати, вивести сина з магнітного поля національної меншовартості на ментальну орбіту покликаності не спромоглася.