Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Річард відкинув волосся назад і встав. Келен залишилася сидіти. Всі витікало крізь пальці. Все було втрачено в ім'я обов'язку.

Надін оглянула всіх, хто був у залі: легата, його шістьох дружин, Кару, Келен і, нарешті, Річарда, який, кульгаючи, підійшов до неї і втупився в підлогу.

— Ви обидва знаєте, — заговорив він, — що чума була розпочата магією, вкраденою з Храму Вітрів. Я повинен увійти в храм і зупинити чуму. Храм висунув умови, які повинні бути дотримані. Храм вимагає, щоб я одружився, а Келен вийшла заміж. Храм назвав тих, з ким ми повинні поєднатися шлюбом. Мені шкода, але ви обидва… приймаєте в цьому участь. Я не знаю чому. Храм не спромігся пояснити, чому це має бути саме так, сказав тільки, що це наша єдина можливість припинити епідемію. Я не можу нікого змусити брати участь в цьому; я можу лише попросити. — Він прокашлявся, намагаючись надати твердості своєму голосу, і підняв руку Надін. Він не міг дивитися їй в очі. — Надін, ти вийдеш за мене заміж?

Погляд Надін негайно перемістився на Келен. Лице Келен в цю хвилину було непроникною маскою сповідниці. Цьому навчила її мати.

Надін обвела поглядом решту і подивилася на верхівку схиленою голови Річарда.

— Ти любиш мене, Річард? — Він нарешті подивився в її очі.

— Пробач, Надін, але ні. Я не люблю тебе.

Вона не була здивована відповіддю. Келен не сумнівалася, що саме її Надін чекала.

— Я вийду за тебе, Річард. Я зроблю тебе щасливим. Ось побачиш. З часом ти полюбиш мене.

— Ні, Надін, — прошепотів Річард, — цього не станеться. Ми будемо чоловіком і дружиною, якщо ти на це згодна, але моє серце буде завжди належати Келен.

Мені шкода, що доводиться говорити тобі це, але я не хочу тебе обманювати.

Надін задумалася.

— Ну, багато шлюбів влаштовуються саме так, а потім стають щасливими. — Вона посміхнулася йому. — Наш шлюб влаштували духи. Це щось та значить. Я вийду за тебе заміж, Річард.

Річард озирнувся на Келен. Тепер була її черга. Вона бачила в його мертвих сірих очах ледь вловиме мерехтіння: гнів.

Келен знала, що його душа розривається на частини, як і її.

Вона опинилася перед Дрефаном перш, ніж зрозуміла це. У перший раз голос її не послухався. Вона спробувала знову.

— Дрефан, ти… будеш… моїм чоловіком?

Його сині очі Даркена Рала дивилися на неї без виразу. Чомусь вона згадала його руку між ніг Кари, і її ледь не знудило.

— Духи могли запропонувати мені набагато гірший шлюб. Я вважаю, немає ніякої надії, що ти колись мене полюбиш?

У Келен тремтіли губи. Вона втупилася в підлогу. Розуміючи, що голос її не послухається, вона тільки мовчки похитала головою.

— Втім, це не важливо. Ми ще можемо прожити хороше життя. Я згоден узяти за дружину тебе, Келен.

Вона була рада, що так і не розповіла Річарду про Кару. Річард міг би втратити контроль над собою після цих слів Дрефана і взятися за меч.