Роман юрби
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Роман юрби». Краткое содержание книги:
– Хай йому чорт із цими чортицями! – пробурмотів Вася Равлик і ледве звівсь із підлоги – все тіло йому боліло.
Розбито почвалав до холодильника, вийняв звідти недопиту пляшку із самогоном і просто з горличка її вицмулив. Гарячий струмінь потік йому по жилах, а очі зробилися вузькі й холодні. Висунув шухляду кухонного столика й витяг звідти кастета. Наклав на долоню і розімкнув пальці. Зняв із цвяшка ключі й пішов по кімнатах, гасячи світло. Тільки по тому вийшов на ґанка і ледь не перечепився через Раю, яка сиділа тут скулено.
– Я тобі сказав – забирайся! – проказав він крізь зуби й почав замикати хату.
Рая скавульнула в нього в ногах, як побита сука, і ще тугіше зібралася в грудку. Вася Равлик замкнув двері, поторсав їх, а тоді збіг зі сходок, подавшись до хвіртки.
– Не проганяй мене, Вась! – донеслося від ґанку печальне м протяжне. – Побий, а не проганяй!
Але він не відповів. Хряпнув хвірткою і опинився на порожній темній вулиці, на якій горів тільки один ліхтар, та й гой десь аж у кінці її. Вася Равлик уклав у вуста цигарку й закурив. Кастет холодив йому долоню, і він опустив праву руку в кишеню. Віталій Корж жив неподалік від ліхтаря, і Вася Равлик насторожено зиркнув у бік вікна рябої Надьки – було воно безживне. З Магаданшиної хвіртки, як завжди, шмигнув кіт, той-таки, чорно-чорний, але Вася Равлик був не в такому стані, щоб жартувати і з ним вітатись. Тож люто фуркнув на нього, і кіт з жахом пропав у дірці паркану. Зрештою, виваженого плану Вася не мав: чи постукати й викликати Віталія, а коли вийде жінка, хай і вона знає, який у неї в хаті кнуряка, чи просто почекати, – може, він додому ще не прийшов? Але Віталія Коржа викликати не довелося. Той стояв за парканом, власне, за хвірткою, і його голова, увінчана білою кепочкою (в цій кепочці він і рибалив), цвіла вогником сигарети.
– Здоров, Корж, – мирно сказав Вася Равлик, стискаючи пальцями кастета.
– Привєт! – добродушно озвався Віталій Корж. – Я оце стою і думаю: славного коропця ми тоді з тобою впустили.
– А я оце йду й думаю: чи є твоя жінка вдома? – вкрадливо сказав Вася Равлик.
– Тобі нащо моя жінка? – насторожився Корж.
– Переспати хочу з нею з твого разришенія, – сказав Вася Равлик. – Ти з моєю кільчився, а я тепер хочу з твоєю. Поміняємося, га?
– Та ти шо! – обурено сказав Віталій Корж. – Та ж то не жінка в тебе, а лярва. А тобі шо, жалко?
Вася вдарив Коржа просто в щелепу. Той заверещав і кинувся в глибину двору; Вася ввірвавсь у хвіртку, і вони зчепились у дворі, тузячи один одного. На вереск вискочила його жінка й теща і метнулися з криками їх розтягувати. Корж улучив момент, югнув у розчинені двері, накинувши зсередини гачка й залишивши власну жінку й тещу Васі на розтерзання.
– Чи ти сказився, Вась? – спитала Марина Коржиха. – Що той гицель натворив?
– До жінки моєї лазив, псюха! – сказав Вася Равлик, скидаючи з руки кастета. – А ти не знала?
– Ой ти Господи! – аж руками вдарила об поли Карташевська. – Такий паразіт!
– Да, – сказав Вася Равлик, випльовуючи кривавого згустка. – Я на роботу, а він туди, як котяра блудний!
– Ти це точно знаєш? – погрозливо спитала Марина.
– На свої очі бачив.
– І це він лазив до тієї лярви, тієї чортиці? – все ще не могла прийти до тями Марина.
– Слухай, теє! – погрозливо сказав Вася Равлик. – Прикуси язичка.
– Ах, да! – схаменулася Марина. – Я й забула, що це ти з нею. Ну й кобелюк! Ну й паскуда!
– Паразіт! – гукнула фальцетом Карташевська. – Ти йому не спускай!
– Зараз він у мене получить! – метнулася Марина до дверей, але тільки затрусила ними. – Мам, він зачинився!
– Бий вікна! – наказала мати. – Цей номер йому так не пройде!..
Вася Равлик ішов по вулиці, щодо Віталія він був уже спокійний: чого не додав він, додадуть власна жінка з тещею. Там, за спиною, лунали крики і дзвеніло розбите скло; а Вася Равлик ішов ущерть налитий темрявою, з перекривленим обличчям, з малими примруженими очима і розминав руку, яка боліла після ударів кастеткою. Віталій Корж кілька разів з’їздив по обличчі і йому, розбив губу, Вася прикусив собі язика, але це були дрібниці. Тепер він ішов у зворотному напрямку, а щоб не потрапити в поле зору підзорної труби рябої Надьки, спустився до річки і подався зарошеною стежкою вгору по Кам’янці. З Шуркою Куксою так легко, мабуть, розправитися не вдасться, бо той не такий дурний, щоб поночі вийти до Васі Равлика. Окрім того, він хитрий, той Шурка, й відразу ж здогадається, чого Вася до нього прийшов. Але Вася був упертий.