Роман юрби

– Твій тоже у тому котлі?

Марія тільки повела в її бік очима.

– Да, – сказала куца Наталка, стримуючи пса, який поривався обнюхати Смердиху-молодшу. – Сьогодня вони туди дві марухи привели.

– Хто привів? – видихнула Марія.

– Ну, не твій же. Єва й Партизан привели.

– Єва вже марух водить? – неймовірно здивувалася Смердиха-молодша, чим видимо потішила куцу Наталку, бо та закудкудахкала зовсім з тими самими інтонаціями, що й марухи в бур’янах.

– Нє, про Єву тут сомнєній нема – він бідолашка, – сказала куца Наталка. – Це їх Партизан десь підхопив.

– А мо’, вони заразні? – з тим-таки жахом сказала Марія.

– А шо ти думаєш? – строго сказала куца Наталка. – Іди лучче забирай звідти свого, бо ще принесе додому чорті-шо!..

Оце й стало причиною вибуху, який повів за собою всі інші події цього погожого травневого дня з його сонцем навпереміж із дощами, саме тими, від яких гінко росли бур’яни, а може, бур’яни так гінко росли, бо саме тоді бахнув Чорнобиль; городина ж росла погано, бо пізніше, влітку, жовтіло і в’яло огірчане гудиння, зате пишно розростався чорнобиль, уже з маленької літери, вигналися ще й гігантські лопухи, аж діти зривали листки й носили ніби парасолі, а коли мочило, то ті листки й справді ставали їм за парасолі.

Смердиха-молодша не була з нерішучих, не раз їй доводилось, як уже оповіщалось у цій книзі, тягати свого милого до безтями п’яного, через що вона, так; і не виливши помий, героїчно кинулася в бур’яни, за нею метнулася куца Наталка із псом, який одразу ж почав рватися й гавкати (не могла ж вона пропустити, щоб не побачити такого “кіна”), вони вдерлися у логово п’яниць, яке було вимощено бур’янами, і тут Марія побачила таке, чого не сподівалася ніколи побачити поки віку її: якраз навпроти сидів Смерд-молодший, і його обіймала за плечі така почвара в ясіночому образі, яких вона ніколи не бачила. Уздрівши жінку, Смерд-молодший побілів як полотно, вирячив очі десь так само, як це робила вона, Марія від того ще більш осатаніла і, схопившись за відро, облила маруху й свого коханого, а потім почала товкти тим відром раз маруху, а раз чоловіка, маруха верещала й відбивалася, а Смерд-молодший якось дивно перевернувся через голову і кинувся з бур’янів, але з ходу перечепився через шматок арматури фігурного профілю, який стирчав із землі й на якому висіла авоська з порожніми пляшками. Пляшки задзеленчали, ззаду радісно гавкав пес куцої Наталки; сама вона взялася руками в боки й щасливо кудкудахкала; друга маруха кинулася обороняти подругу, за що дістала відром по голові й сіла там, де стояла; з очей у неї покотилися сльози, які розмивали вульгарно накладений грим, через що попливли по її щоках чорні, червоні й сірі патьоки. Решта п’яниць піджукували Марію, тільки Єва сказав, виплюнувши заслиненого недопалка: