Піти й не повернутися

Але куди ж тоді не закритий Дедалі чіткіше осмислюючи безвихідність становища, він бачив немало винуватців своїх невдач, серед яких, проте, не? було його самого. За тридцять майже років свого життя він не звик зізнаватися собі у своїх власних гріхах, і коли виникав якийсь конфлікт, будь-яку провину він ладний був перекласти на інших. А сам він на власний розсуд завжди лишався безгрішний, бо, будучи суворим до інших, був великодушним до себе самого. Себе він любив і пестив, хотів лише добра, яке, траплялося, у нього відбирали інші. В даному випадку впоперек йому недоладним чином стала партизанська розвідниця Зося Норейко, винуватиця усіх його бід.

Антон сліпо брів нічним полем, без мети, душевно спустошений, розлютований через свої невдачі і, звичайно, перш за все на Зоську. Щоправда, зараз він докоряв собі за помилку, за те, що шкодував патрона і не вистрілив другий раз. Навіщо йому тепер цей патрон, навіщо ця гвинтівка? Хіба що для того, щоб убити себе? Але ні — вбивати себе він не буде. Він ще молодий і ще майже не жив. Незважаючи на війну, хотілося почати жити, як споконвіку заведено в людей, та не вдалося. Мабуть, не можна так усе відразу — жити, воювати, кохати і мати щастя. Шкода, що пізно він переконався в цьому. На кривавому власному досвіді, за який, може, доведеться ще заплатити все тим же власним життям. Але життя в нього одне, чому він має замолоду з ним розставатися?

Отупівши від невпинного зустрічного вітру, снігу і знемоги, Антон натрапив уночі на невисокий залізничний насип, майже беззастережно перейшов його на повний зріст і побрів далі, стараючись не згубити напрямок, взятий від Княжевидців. Не одразу він збагнув, що думає про той польський хутір, де так невдало перебув останню ніч із Зоською. Чому саме той, а не який-небудь інший, він не міг собі відповісти. Можливо, він ішов туди лише тому, що там були знайомі йому люди, і він розраховував перекусити в них і зігрітися. При цьому Антонові байдуже, як вони поставляться до нього, злості на них він не мав, хоча перший урок слід було запам'ятати на майбутнє. Тепер він не випустить із хати нікого, поки сам не вийде з неї. Але передусім він попоїсть і трохи відпочине в теплі, а потім буде видно. Потім він що-небудь придумає.