Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Усе це говорив він тихо. Потім, підвівши очі, зупинив погляд на дітях і голосно, виразно сказав:
— Швидше! Я тепер у здоровому розумі. Я нормальний. Ночами я стаю нормальним. Ах, коли б я міг вибратися з цього зачарованого крісла! Тоді б чари мені більше не погрожували. Я знову став би нормальною людиною. Та кожну ніч мене прив’язують до цього трону і щоночі я втрачаю шанс звільнитися. Але ж ви не вороги мені і я ж не ваш бранець! Розріжте ці мотузки! Швидше!
— Ні-ні! Спокійно! — попередив дітей Трясогуз.
— Прошу вас, послухайте мене, — говорив лицар, намагаючись зберегти спокій. — Вам, мабуть, сказали, що якщо я встану з цього крісла, то погублю вас, а сам перетворюся на змія. Бачу з ваших облич, що це так. Та це неправда. Саме в цей час я в здоровому розумі, а весь інший — зачарований. Ви ж не землюки і не чаклуни, й відьми. Чому ж ви на їхньому боці? Будьте великодушні, розрубайте мої пута!
— Тримайтеся! Спокійно! — говорили наші мандрівники одне одному.
— Та у вас не серця, а камінь! — вигукнув лицар. — Вірте мені! Перед вами нещасний, який випробував мук і страждань чи не більше, ніж здатне витримати серце людини. Що я вам зробив поганого, якщо ви на боці моїх ворогів, моїх лиходіїв-мучителів? Не гайте часу! Ви можете врятувати мене, але мине ця година, і я знову обернуся на безумця-іграшку та кімнатне цуценя, ні, швидше, на пішака, на знаряддя в руках найпідліших чаклунів, що будь-коли замишляли підступи проти людей! І саме сьогодні, вперше за весь час, чаклунки немає. Не позбавляйте мене цієї можливості. Іншого разу може й не бути…
— До чого все це жахливо! Даремно ми не пішли до початку цього нападу, — сказала Джил.
— Терпіння, — мовив Трясогуз.
Тепер бранець зірвався на крик:
— Відпустіть мене, кажу вам! Дайте мені мій меч! Мій меч! Як тільки звільнюся, я помщуся землюкам — вони тисячі років у Підляндіі споминатимуть про це!
— Ну ось, починається безумство, — зауважив Бяклі. — Сподіваюсь, ці зав’язки не підведуть.
— Ні, не повинні, — підтвердив Трясогуз. — Звільнись він, і сили його подвоїлися б. А я не дуже вправний у поводженні з мечем. Не здивуюся, якщо він впорається з нами обома, і тоді Поул доведеться боротися зі змієм сам на сам.
Тепер бранець так напружився, що мотузки врізалися йому в руки й ноги.
— Бережіться! — одночасно благав і погрожував він. — Стережіться! Якось раз я розірвав ці пута. Але того разу тут була чаклунка. Сьогодні її немає, і вона вам не допоможе. Звільніть мене — і я вам друг! Інакше — я ваш лютий ворог!
— Хитрує він чи все ж каже правду? — запитав Трясогуз.
— Востаннє, — умовляв принц, — заклинаю вас… звільніть мене… в ім’я любові або страху… я заклинаю вас ясними небесами Білого світу… я заклинаю вас в ім’я великого Лева Аслана… я звинувачую вас…
— Ой! — вигукнули всі троє мандрівників, наче їм усім раптом стало боляче.
— Це знак! — заявив Трясогуз.
— Так, схоже на четвертий знак, — Бяклі був обережнішим.
— Ой, а що ми повинні робити? — запитала Джил.
Питання ставило у глухий кут. Навіщо було обіцяти одне одному, що вони ні за що не звільнять лицаря, якщо тепер вони повинні це зробити, варто було йому лише згадати ім’я того, хто означає для них так багато? З іншого боку, навіщо було вчити знаки, якщо вони не збираються дотримуватися їх? І все ж — чи мав Аслан на увазі, що вони повинні розв’язати будь-кого, навіть безумця, який буде заклинати його ім’ям? А може, це випадковий збіг? А що, коли королева Підляндії все знала про знаки і змусила лицаря вивчити їх для того, щоб заманити їх у пастку? Ну, а якщо це справжній знак? Три знаки вони вже проґавили, і проґавити четвертий ніяк не можна.
— О, якби нам дано було знати! — вигукнула Джил.
— Мені здається, що ми знаємо, — заперечив простоквак.
— Ти що, вважаєш, що його слід розв’язати? — перепитав Бяклі.
— Щодо цього не знаю, — відповів Трясогуз. — Бачиш-но, Аслан не сказав Поул, що саме станеться. Він сказав тільки, що треба робити. Не здивуюся, якщо цей лицар, як тільки звільниться з крісла, принесе нам смерть. Але це нічого не означає — ми повинні слідувати знакам.