Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
На мить у голові Джил промайнули тисячі спогадів: і Експериментальна школа, і Адель Бестолоччі, і рідний дім, і радіо, і кіно, й автомобілі, і літаки, і продовольчі картки, і черги по хліб. Але все це було десь далеко, неначе в тумані…
Королева провела рукою по струнах… Ділінь! Ділінь! Ділінь! — заспівала мандоліна. І Джил раптом забула, як ці речі називаються в нашому світі. Цього разу їй навіть у голову не зайшло, що вона зачаровується, тому що дія чаклунства була в самому розпалі. Та воно й зрозуміло: що більше піддаєшся чарам, то менше їх помічаєш. І несподівано для себе самої вона почула, як каже:
— Проте, це сон, усього лише сон… — (І їй одразу стало так легко на серці.)
— Усього лише сон, — луною відгукнулася чаклунка, як і раніше натринькуючи на мандоліні.
— Тільки сон, — погодилася Джил.
— Не було ніякого іншого світу, — уточнила чаклунка.
— Так, не було, — бубоніли слідом за нею Джил і Бяклі.
— Немає жодних інших світів — є тільки мій, — тягнула ту саму пісеньку чаклунка.
— Немає інших світів, тільки твій, — слухняно повторили діти.
Та Трясогуз, напружуючись щосили, не здавався:
— Ніяк не зрозумію, про що ви тут говорите? — промовив він. — Щоб я забув про Нарнію? Та ні за що на світі! Теленькайте, теленькайте на своїй мандоліні, поки у вас руки не відсохнуть! Нічогісінько у вас не вийде! Я нізащо не забуду наш світ, хоч і не здивуюся, якщо його більше не побачу. Навіть якщо ви загасили сонце. Я знаю, що він є, я там бував. Я бачив небо, усипане зірками. Я бачив, як на світанку над морем встає сонце. Я бачив, як увечері воно ховається за гори. І я бачив його ополудні, в зеніті, коли воно таке яскраве, що очам боляче дивитися…
Слова простоквака змусили всіх прокинутися, і діти з принцом знову задихали легко й поглянули одне на одного, неначе народилися заново.
— Безперечно, Білий світ існує, — вигукнув принц, — не сумнівайтеся! Благослови тебе Аслан, наш хоробрий простокваку! Ми спали ці декілька хвилин. Як же ми могли забути про Білий світ! Адже ми всі бачили, як світить сонце!
— Ще б пак, — пожвавішав Бяклі. — Який ти, Трясогузе, молодець! Ти єдиний із нас, хто не втратив голову.
І тут знову заговорила чаклунка, точніше вона затуркотіла, як туркоче голубка на високих в’язах у старому парку о третій годині пополудні дрімотної літньої пори. Її голосок протуркотів:
— Ах, що таке с-о-о-н-ц-е, про яке ви говорите без кінця? Це, напевно, від слова «сон»? Невже воно що-небудь означає?
— Так, означає, — нетерпляче вигукнув Бяклі.
— Тоді розкажіть, будь ласка, яке воно, — попросила чаклунка, перебираючи струни — телень! телень! телень!
— Будь ласка, ваша світлість, — відповів принц, і тон його був холодний і підкреслено чемний. — Ось перед вами лампа. Вона кругла, жовта й освітлює всю кімнату. І найчастіше висить на стелі. Так от, те, що ми називаємо сонцем, як лампа, тільки більше та яскравіше. Воно освітлює весь Білий світ і висить на небі.
— На чому, на чому висить, пане? — удала нерозуміння чаклунка й, поки всі обмізковували, як же їй відповісти, додала, залившись переливчасто, наче срібний дзвіночок: — Бачите? Коли ви тверезо намагаєтеся уявити, що таке сонце, ви не можете розповісти мені! Усе, на що ви здатні, так це порівняти його з лампою. Ваше сонце — це сон, мари, і в цьому вашому сні немає нічого такого, що не було б узяте від лампи. Лампа — це лампа. Її можна помацати. А сонце — лише плід фантазії, дитяча казочка!
— Атож, тепер мені все зрозуміло, — протягнула Джил безпорадно. — Напевно, це так. — І, коли вона промовляла ці слова, їй здавалося, що вона говорить дуже розсудливо.
Поволі та тужливо відьма повторила:
— Сонця немає.
І ніхто нічого на це не заперечив. І вона повторила знову, ще солодшим голоском:
— Сонця немає.
Помовчавши, нібито намагаючись зібратися з думками, усі четверо відгукнулися:
— Так, сонця немає. — І всім після цього стало так легко на серці.
— Сонця ніколи й не було, — додала чаклунка.
— Не було, — вторили принц, простоквак та діти.
Останні кілька хвилин Джил не полишало відчуття, що вона повинна хай там що, але дещо згадати. І ось вона згадала. Та вимовити це було надзвичайно важко. Вона відчувала, як величезний тягар зліпив їй губи. Аж ось насилу вона вичавила із себе:
— А як же Аслан?
— Аслан? — перепитала відьма, швидше перебираючи струни. — Яке славне ім’ячко! І що ж воно означає?
— Він — великий Лев. Він викликав нас із нашого світу, — пояснив Бяклі, — і відправив на пошуки принца Ріліана.