Вигнання з раю
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вигнання з раю». Краткое содержание книги:
Отак непомітно ми перейшли від буряків до жінок, та це тільки словесна омана, бо жінки нікуди не повтікають, а буряки треба копати і вивозити на цукрозаводи, щоб там мерщій переробляти і отримувати цукор, який шкідливий тільки для пенсіонерів, а для решти людства необхідний так само, як хліб і вода, тому й називається: вуглевод. Ясна річ, автор, ще замолоду засвоївши теорію про роль особи в історії, а також знаючи відому народну мудрість про те, що без одного попа вода не освятиться, не мав ніякого наміру надавати надзвичайної ваги особистій участі Григорія Левенця в «бурякових жнивах». Бо справді: що може зробити один чоловік? Техніка у нас є? Є. Передова? Передова. Ентузіазм мається? Мається. Трудових мас малувато? Кинемо на поміч трудівникам полів учнів. Пошлемо з міст шефів, студентів.
Тому й не дивно, що Гриша Левенець опинився на буряковому комбайні виробництва дніпропетровського заводу.
Але ось тут і виявилася вся нестандартність ситуації, в яку потрапив Гриша. Виходило, що одне діло копати буряки, коди ти просто механізатор, і зовсім інше, коли ти вже голова сільради. Знав же Гриша торік, і позаторік, що бурякокомбайн бере не всі буряки, дещо втрачається. Така його технічна особливість. Механізатор сприймав цю технічну особливість як щось послане мало не з неба, не дивувався, не обурювався, не вживав вставних слів і речень, згадуючи конструкторів і виробничників. Сідав на комбайн і копав буряки. Нічого не бачу, нічого не чую, нічого не знаю.
Але ж Григорій Левенець сьогодні вже не просто механізатор, дорогі товариші! І буряк для нього не продукт сільськогосподарського виробництва, а політичний фактор. Буряк, якого не викопує рядовий механізатор, — це мертва субстанція, побічний продукт, не зареєстрований ні статистикою, ні громадською думкою (що з воза впало, те пропало), а буряк, свідомо зоставлений у землі головою сільради (хай і через недосконалість техніки), — це неподобство, нехлюйство і, коли хочете, злочин!
Гриша все це побачив, зрозумів і вжахнувся. Перший, кому міг вилити свою душу, був Педан.
— Слухай, Педане, — сказав Гриша своєму змінникові,— ти бачиш, що кожний шостий буряк зостається в землі?
— А чи я їх щитав? — спокійно відповів Педан. — Може, якісь там і зостаються. Чорти їх маму знають.
— Ну, ти ж розумієш, що це значить?
— А нічого не значить. Коли до планової врожайності центнерів з п’ятдесят на гектар недоберемо, Зінька Федорівна пустить культиватори по буряковищу — тоді вже докопають до ріпиці.
— І в що ж вскочить кожний бурячок?
— Хай наша бухгалтерія щитає! Моє діло — копать!
— Цього так не можна оставляти, — заявив Гриша.
— А ти й не оставляй. Напиши, куди треба і що треба. В тебе ж тепер печатка є. Напиши й припечатай. Ти ще скажи спасибі, хоч ці комбайни є. А коли їх не було — пам’ятаєш? А он кукурудзу почнемо збирати — як там? Один комбайн зняли з виробництва, а другий не почали виробляти. А ти сиди в кукурудзі і хоч зубами її гризи.
— Треба ставити питання в державному масштабі,— сказав Гриша.
— Ото й став, раз тебе вибрали.
Зінька Федорівна делікатно усувалася, і Гриша не міг висловити їй своїх думок про недосконалість бурякозбиральної техніки. Сказав про це дядькові Зновобрать, той махнув рукою:
— Ти, Гришо, кажеться-говориться, думай не про те, що в землі, а про те, що на землі.
— Тобто?
— Ну, ото, здається-бачиться, копаєш-копаєш, та й оглянься, та й огляньсь!
— Я вас не розумію, Свиридоне Карповичу, — образився Гриша.
— А ось заляпотить дощ, то й зрозумієш.
Дощ не ляпотів. Дощ на Україні або зовсім не йде, або ллється так, ніби прорвалося небо і землю треба промочити наскрізь до самої Америки. І тоді змішується грішне з праведним, земля з водою, тверді і хлябі, всі досягнення цивілізації і науково-технічної революції знецінюються в один день, настає панування первісних стихій, хаосу й нерозбірливості, і звичайне бурякове поле, ще вчора таке лагідно-м’яке і щедро-приступне, сьогодні стає для людей ворожим і ненависно-неприступним. Бурякові комбайни в надривному клекоті своїх моторів ще борюкаються зі стихією, вперто долають нездоланне, але самотність їхня жахає. Комбайн копає сяк чи так, в тяжкому клекоті долає бездонну багнюку, лишає по собі купи буряків (на них — теж мільйони тонн грязюки!), а вивозити їх звідти — хіба що вертольотами! Все буксує в цій страховидній багнюці, все тоне, потопає і не виринає.