Вигнання з раю

— То як, Зінько Федорівно, — спитав Гриша голову колгоспу по телефону, — ви не заперечуєте, щоб я підміняв Педана на бурякоагрегаті в нічні зміни?

— Давай домовимося так, — сказала Зінька Федорівна, — ти мені нічого не казав, а я нічого не чула.

— Згода.

— А тепер ти мені скажи: як ти відігнав од нас Жмака? Я тобі за це готова в ніжки поклонитися.

— Та як? Ви ж мене кинули йому в пащу, от я й відкручувався. То як мені — сідати на комбайн?

— А хіба я коли-небудь була проти? — сказала Зінька Федорівна.

І тут пішов дощ. Перед тим земля, спечена сонцем, була тверда, як бугаячий лоб, а тепер за одну ніч розкисла, розповзлася, мов та гася з прислів’я, і вже не була доброю і всеплодющою, а тільки хижо-нещадимою і найперше намагалася засмоктати тебе в свої нетрі, проковтнути, злизати лизнем.

Однак у наміри автора не входить описування дощів. Автор не може (і не хоче!) конкурувати з класиками. Незважаючи на свій похилий вік, автор досі ще пам’ятає геніальну картину українських дощів у Коцюбинського: «Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться вгорі і спускають на землю мокрі коси…» Але класики не знали, що таке п’ятдесят мільйонів тонн цукрових буряків. Такої кількості цих, як пишуть наші журналісти, «солодких коренів» взагалі не знав жоден народ. І ніхто не знає, як це посіяти, як шарувати, прополювати, доглядати, а найголовніше: як викопати.

Ми копаємо буряки! Нас п’ятдесят мільйонів, а буряків — п’ятдесят мільйонів тонн, та ще додамо десять мільйонів тонн землі, яка налипла на буряках. І ось у світі діється те й се, одні країни розвиваються сюди, інші розвиваються туди, ще інші зовсім не розвиваються, а над ними нависають ті, хто з жиру біситься, а ми знай копаємо буряки. Копаємо в землі тугій, як бугаячий лоб, і в розболоченій, як оті хлябі небесні в старих книгах, і в скованій морозами, твердій, як танкова броня, копаємо невтомно, уперто й завзято, бо хочемо, щоб у цьому жорстокому й безжалісному світі було хоч трохи чогось доброго й солодкого. Облишмо доброту абстрактну для вправ кабінетних філософів. Ми люди конкретної дії, ми годуємо людей, так і запишемо. А тим часом копатимемо свої буряки, бо їх багато, а часу мало.