Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Вигнання з раю - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Вигнання з раю

Электронная книга - «Вигнання з раю». Краткое содержание книги:

Головні герої цієї книжки — хліб, любов і сміх. Хліб вирощують у багатьох місцях на землі, отже, тут немає нічого надзвичайного. Любов, як відомо, процвітає при всіх соціально-економічних формаціях. Сміються теж усі. Але автор цієї химерної книжки намагається довести, що українці сміються по-своєму, вирощують сміх у своїх степах, як і пшеницю, вже цілі віки, сміються з себе, зі скіфів, з стародавніх греків, з чортів, відьом і з світового імперіалізму. Перший роман дилогії вже встиг побачити світ кількома мовами братніх народів СРСР і країн соціалістичної співдружності.
1 ... 216 217 218 219 220 221 222 223 224 ... 253
Перейти на страницу:

— То як, Зінько Федорівно, — спитав Гриша голову колгоспу по телефону, — ви не заперечуєте, щоб я підміняв Педана на бурякоагрегаті в нічні зміни?

— Давай домовимося так, — сказала Зінька Федорівна, — ти мені нічого не казав, а я нічого не чула.

— Згода.

— А тепер ти мені скажи: як ти відігнав од нас Жмака? Я тобі за це готова в ніжки поклонитися.

— Та як? Ви ж мене кинули йому в пащу, от я й відкручувався. То як мені — сідати на комбайн?

— А хіба я коли-небудь була проти? — сказала Зінька Федорівна.

І тут пішов дощ. Перед тим земля, спечена сонцем, була тверда, як бугаячий лоб, а тепер за одну ніч розкисла, розповзлася, мов та гася з прислів’я, і вже не була доброю і всеплодющою, а тільки хижо-нещадимою і найперше намагалася засмоктати тебе в свої нетрі, проковтнути, злизати лизнем.

Однак у наміри автора не входить описування дощів. Автор не може (і не хоче!) конкурувати з класиками. Незважаючи на свій похилий вік, автор досі ще пам’ятає геніальну картину українських дощів у Коцюбинського: «Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться вгорі і спускають на землю мокрі коси…» Але класики не знали, що таке п’ятдесят мільйонів тонн цукрових буряків. Такої кількості цих, як пишуть наші журналісти, «солодких коренів» взагалі не знав жоден народ. І ніхто не знає, як це посіяти, як шарувати, прополювати, доглядати, а найголовніше: як викопати.

Ми копаємо буряки! Нас п’ятдесят мільйонів, а буряків — п’ятдесят мільйонів тонн, та ще додамо десять мільйонів тонн землі, яка налипла на буряках. І ось у світі діється те й се, одні країни розвиваються сюди, інші розвиваються туди, ще інші зовсім не розвиваються, а над ними нависають ті, хто з жиру біситься, а ми знай копаємо буряки. Копаємо в землі тугій, як бугаячий лоб, і в розболоченій, як оті хлябі небесні в старих книгах, і в скованій морозами, твердій, як танкова броня, копаємо невтомно, уперто й завзято, бо хочемо, щоб у цьому жорстокому й безжалісному світі було хоч трохи чогось доброго й солодкого. Облишмо доброту абстрактну для вправ кабінетних філософів. Ми люди конкретної дії, ми годуємо людей, так і запишемо. А тим часом копатимемо свої буряки, бо їх багато, а часу мало.

Удосвіта, в дикій темряві, по непролазній багнюці дочалапкався до Гришиного комбайна дядько Обеліск і повідомив:

— Прибули товариші з області!

— Скільки? — спитав Гриша.

— Двоє. Чоловік і жінка. А може, жінка й чоловік. Тут я не розібрав. Ночувать ніде, то я їх до Самуся-Несвіжого.

— Там же цей вчитель новий.

— Помістилися. Тепер требують вас.

— Звідки вони, кажете?

— З самої області.

— І що?

— Требують.

Тут мимоволі доведеться повернутися до початку цього розділочка. Чому «Ой лопнув обруч…»? Може, слід було б сказати: луснув? Адже ми вже наводили слова одного шановного поета: «У чоловіка лускався терпець». Не будемо приховувати, наводили для сміху. Бо в народі нашому слово «лускати, луснув» завжди достосовувалося коли не до плодів земних (насіння, горіхів), то до сміху, і коли хтось надто смішив людей, то вони добродушно вигукували: «А щоб ти луснуло!»

Що ж до терпцю, то він міг урватися або, в крайньому випадку, лопатися так само, як обручі на діжках і барилах, про що й наша пісня: «Ой лопнув обруч та й коло барила…»

Далі йдеться про дівчину, яка козака обдурила, але нам не до дівчат.

Коли Гриша Левенець, сидячи на буряковому комбайні, серед хлябів небесних і земних, почув, що знов по його душу приїхали якісь перевіряльники, то, попри свій молодий вік і геть нікчемний керівний стаж, відчув він, що в нього лопається терпець, як обруч на барилі.

Розклад годин був тепер у Гриші такий, як натягнута струна або туго напнутий барабан. Цілий день — сільрадівські справи з неминучими клопотами, маленькими радощами, розчаруваннями, дрібними конфліктами і досягненнями, розмах яких обмежувався тільки розмірами Веселоярська.

1 ... 216 217 218 219 220 221 222 223 224 ... 253
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)