Вигнання з раю
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вигнання з раю». Краткое содержание книги:
— Якась гусяча комісія.
— Бачив її?
— Ще ні.
— Побачиш — не розбалакуй, а кажи, що все їм представиш у письмовій формі.
— Так и ж і не вмію…
— Вчись, кажеться-говориться. Треба вміти борюкатися. Бо інакше що? Мухи позлітаються в табуни и загризуть. Мурахи повиповзають з усіх нір і не дадуть дихнути. Блохи повистрибують з собачого хутра і вип’ють кров до крапелини. А ти стій і не ворушись, здається-бачиться!
Гриша подякував дядькові Зновобрать за науку, а сам з гіркотою думав, чому це саме я повинен розв’язувати всі ці проблеми, коли мені треба зміцнювати свою сім’ю і бути гідним Дашуньки, коли мені ще не минуло й тридцяти років, а тим часом, як стверджує. наука, саме в цей період я маю зміцнювати свій організм для нових трудових успіхів, битв і перемог.
З такими думками Гриша попростував до тітки Наталки, де снідала авторитетна комісія, смакуючи пиріжками з сиром і сметаною такою густою, що в ній безслідно б утонули всі злигодні світу, що ж до паліїв війни, то жоден з них би й не кавкнув.
Комісія була така: вродлива дівчина, схожа на оту мальовану, зав. райфінвідділом, мов рідна сестра, і бородатий коричневий чоловік, у коричневих же довгих трусах (мабуть, шортах?) і невидимій на його коричневому, зарослому густою щетиною торсі сітці, яка годилася б ловити щук після нересту, а не на такому шановному тулубі.
Комісія якраз доїдала пиріжки з сметаною, дівчина — вже витирала губи, а голий чоловік запихався останнім пиріжком.
— Звиняйте, що перебив, — сказав Гриша. — Здрастуйте, я голова сільради Левенець.
Дівчина підхопилася з-за столу, присіла, мовби вклоняючись, почервоніла, як рожа за вікном, прошепотіла:
— Дуже приємно, Таїса Микитівна.
— Ви її не слухайте, — доковтуючи останній пиріжок, сказав голий чоловік. — Таїсу Микитівну кинули на цю перевірку тільки тому, що в Тетяни Юріївни зять побив дочку і Тетяна Юріївна не змогла… А коли б вона сюди, то… Вона — такий боєць, що ніхто з нею не зрівняється ніколи! Я вам скажу відверто, що я особисто — по кулінарії. Спеціалізувався по півнячих гребенях і курячих пупах. У мене на Хмельниччині був повар, який так готував курячі пупи, що на них з’їздилися з усього регіону. Ну, тепер набудували птахофабрик, і вже нікого не хвилює ні півнячий гребінь, ні курячий пупок. Але зате лишився свинячий хвостик. Пробували коли-небудь? А приходило кому в голову: фабрика копчених свинячих хвостиків? Грандіозна штука! А є ще річ зовсім унікальна! Ні в яких словниках, ні в енциклопедіях… Овеча гляганка. Чули? Тепер є ацедофіл, кефір, йогурт, але то все не те. Немає в ньому ні тої сили, ні первісної загадковості, якими відзначається зглягане молоко. Питаннячко вже й не для Міністерства м’ясомолочної промисловості, а для всього нашого нервового часу.
Гриша згадав, що в баби Левенчихи за божницею завжди схована засушена на паличці овеча гляганка. Опустиш у кипляче молоко — і воно зглягається аж до рипіння. Але яке діло цьому голому чоловікові до бабиної гляганки?
— Щось я вас не пойму, — сказав Гриша.
— Ви пробачте, будь ласка, — червоніючи, сказала Таїса Микитівна (хоч Гриша волів би звати її просто Тайкою, надто що й нагадувала рум’яне райське яблучко), — ми прибули до вас з метою… щоб… для того…
— Щодо гусей? — прийшов їй на поміч Гриша.
— Саме так.
— Ну, то що ж? Гуси — це справді у веденні сільської Ради, а не колгоспу. Тут ви не помилилися. Колгосп тепер займається тільки тим, що індустріалізується. А гуси не індустріалізуються, хоч ти їх ріж. Курка? Будь ласка. Качка? Скільки хочеш. їх ми змогли засунути в комплекси, в птахофабрики. А гусак так і зостався тільки в особистих господарствах. Він не індустріалізується, як, для прикладу, й барани.
— По баранах буде інша комісія, — зауважив голий чоловік. — А ми — тільки по гусях.
— Ще й по баранах буде? — стрепенувся Гриша. — Приготуємо відсіч! А що ж цікавить вас в гусячому питанні?
— Це вам скаже Таїса Микитівна, — потрусив бородою голий чоловік. — Вона очолює комісію.
— Дуже приємно, — вклонився гарній дівчині Гриша, радіючи, що не бачить її Дашунька і не робить належних висновків, — дуже й дуже… То які ж ваші, гм, кгм!..
— Мені соромно, — ще більше почервонівши, прошепотіла Таїса Микитівна і благально поглянула на свого бородатого голого колегу. Засоромишся, подумав собі Гриша, хіба ж не засоромишся, приїхавши до людей з оцим голим бовдуром?