Фантастика Всесвіту. Випуск 1
- Автор: Бах Ричард Дэвис, Чандар Кришан
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 1». Краткое содержание книги:
А якщо так, то хіба можна здійснити її, нічого не знаючи про її прихований зміст?
Крім цього неспокою, я переймався ще от чим.
Того дня, коли я, немов прагнучи втекти від непосильної праці — запам’ятовувати і потім записувати перекази про селище й «виселок» у безкрайньому пралісі (по деякому роздумі мені здається, що запис переказів — моя власна ідея; бабуся та сільські старі, розповідаючи їх мені, скоріше мали на увазі лише запам’ятовування) — заплив у «кублище в’язів», врятувала мене, штовхнувши так, що на голові лишився рубець, а потім витягнувши з розколини, моя мати.
Але вона, здавалося, не звертала анінайменшої уваги на те, що бабуся, а потім і сільські діди щось там мені іноді переказують…
Оцим я і переймався.
Мати, дочка тієї самої бабусі, що переповідала мені всілякі історії, народилася в будинку біля окрайки лісу і все життя майже не виходила за межі долини. Перекази нашої лісової долини, вдавалося, не викликали в неї жодної цікавості.
Але чому?
Поки я мешкав у селищі разом із матір’ю, мені не видавалося неприродним, що, відколи я себе пам’ятаю, вона не виказувала ніякої уваги до розповідей бабусі й старих. Але коли я покинув долину й розлучився з матір’ю, мені часом це згадувалося як дещо незрозуміле.
Я вже десять років жив у Токіо, встиг одружитися, і от у мене народився первісток. Ми назвали його Хікарі, потім він дістав прізвисько Іа.
Ім’я Хікарі, Світло, хлопець одержав неспроста. При народженні малюк мав на потилиці величезну, мов іще одна голова, лискучу червону пухлину.
В лікарні нам сказали, що пухлину неодмінно слід видалити, інакше дитина не виживе.
Але й у разі вдалого перебігу операції може бути пошкоджений зір.
Отоді я і вирішив ще до операції назвати сина Хікарі, ніби звертаючися з благанням до найвищих сил.
Після операції виявилося, що, на щастя, дитина бачить, має нормальний слух. Але все ж мозок було пошкоджено, тож за розумовими здібностями хлопець був приречений лишатися на рівні дитини.
Тому й прізвисько Іа здавалося нам доречним для нього на ціле життя.
Після того, як я сповістив матір, яка й досі мешкала в лісовій долині, про пов’язане з неабиякими труднощами народження дитини (стараючись, певна річ, випустити найболісніші подробиці), мені відкрилися очі на не знаний доти глибинний і міцний зв’язок.
Зв’язок між матір’ю і переказами нашої долини.
Відповідь на свій лист, де я описував, що сталося з моєю дитиною, надіслала мені сестра, яка мешкала неподалік від матері.
Вона пояснила, що мати ніяк не може відірватися від певної, тільки їй належної, справи.
І вірила, що дитина, якій судилося з’явитися на світ (саме такий вираз мати вживала раз у раз) із знаменним знаком на голові, — не просте немовля.
Лист закінчувався побажанням моїй дружині якнайшвидше відновити сили, поза сумнівом, вичерпані важкими пологами, щоб як слід доглядати незвичайну дитину.
Гадаю, що цей текст сестра показала матері, а от далі вже йшла її власна приписка.
Справа, від якої не могла відірватися мати, полягала в тому, щоб, привівши до ладу божничок, прикритий дерев’яними ґратками, — він висів у кімнаті з земляною долівкою в темному кутку обік домашнього божника — палити на ньому чудовну стару свічку й молитися, не відходячи від нього ані на крок…
Почувши, що мати палить свічку перед божником у темному кутку, старі жінки не тільки з сусідніх хатин, а й із «висілка», одна по одній понесли їй загорнуті в старі газети старовинні свічки, примовляючи:
— Оце прибирала в комарі та й знайшла!
Полум’я горіло так, що покинути свічку запаленою і кудись відійти було вкрай небезпечно, отож те, що мати не могла й на хвилинку відірватися від химерної молитви перед тим божником, зовсім не перебільшення.
Я досить швидко зметикував: не інакше як мати творить молитву перед Мейске-саном. Сестричка за молодістю літ могла й не знати того, що в старих оселях у селищі й на «висілку» поруч із домашнім божником — але нижче і в затінку — висів божник Мейске-сана.
Пам’ятаєте, що Мейске Камеї, попри свої юні роки, встиг багато зробити для лісової долини наприкінці «віку свободи»? Це ж завдяки йому завершилося успіхом повстання, і лише він один потрапив згодом у в’язницю і помер там.
Йому, Мейске-санові, і присвячувалися божники. Звичайно вдавали, що їх не помічають, що про них зовсім забули.