Фантастика Всесвіту. Випуск 1
- Автор: Бах Ричард Дэвис, Чандар Кришан
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 1». Краткое содержание книги:
Всіх їх буде незабарно перепроваджено в розпорядження штабу полку…
Ротний особисто провадив перевірку за подвірною книгою. Ад’ютант зачитував із книги імена, селяни один по одному виходили наперед.
Коли ж з’являвся старий, ротний уважно придивлявся до нього й питав:
— Це тебе зовуть Руйнівником?
Перевірка за подвірною книгою була тривалою.
В лісі посутеніло, тож коли ад’ютант нарешті закрив подвірну книгу на очах не записаних у ній, що юрмилися поруч із «дорогою мерців» біля болота, оточеного старими гостролистами, в пітьмі біліли лише його пальці.
Ні самого ад’ютанта, ні р: чого годі вже було виразно розгледіти.
— Ось хто підіймав заколот у тилу Великої Японської імперії! — пролунав у темряві чіткий голос ротного. — До того ж ви, для кого не знайшлося місця навіть у подвірній книзі, кого й за громадян вважати не можна, підбурювали чесних людей! За подвійний злочин проти держави належать суворий суд і жорстока покара. Завтра вас буде приставлено до штабу полку й віддано військово-польовому судові. А вночі всім вам залишатися тут — такий мій наказ!
Ротний помовчав, тоді заговорив знову, але його голос, досі характерний для чесного професійного військового, раптом перемінився.
Наче то промовляв до тебе лагідний батько чи умудрений літами дід:
— Чи є серед вас Руйнівник? А втім, якщо він і є, то навряд чи відгукнеться! Гадаю, ти даремно підняв своїх на війну. Але чи не даремно й такий, як я, намагається знищити віковий уклад селища й зробити з нього звичайне собі пересічне село? Всі ці п’ятдесят днів я тільки й міркував, що про тебе, от і дійшов такого висновку… Але ти, напевно, не відповіси мені, чужинцеві.
Місяць зійшов над головами людей, що стояли, наче підлісок, у пітьмі біля болота при «дорозі мерців» серед величезних гостролистів.
І тут вони побачили, що неподалік, на найнижчій гілляці тополі на «приступці з десять мат», яка видавалася з лісу в долину, погойдується тіло у військовій формі.
Ротний повісився.
Розділ 5. МУЗИКА «ЛІСОВОГО ДИВА»
Коли я хочу уявити, як саме починалося моє життя, я щоразу бачу одне…
У кімнаті з розчиненим вікном на темний і вологий задній двір (де росло таке непоказне зовні дерево «вушних затичок» Осікоме) я сиджу перед бабусею, завжди спокійною і всміхненою, незалежно від того, що в той час відбувалося в селищі, в Японії, чи в світі.
На її примовку: «Розповідають люди ось що. Правда це чи ні, невідомо, але, як ідеться про давнину, то й вигадку треба слухати, наче правду. Гаразд?» — я відказую: «Атож!» — і чекаю на її захопливу розповідь.
При цьому відчуваю, що це вже бозна-вкотре.
Так само бозна-вкотре уявляю я собі кінець свого власного життя.
Записавши останній із переказів селища, «висілка» та лісу, які переповідала мені бабуся, а по її смерті — сільські діди, з відчуттям чи то вмиротворення, чи то смутку, заспокоююся на смертному ложі я, обраний селищем Оо-но Ясумаро…
Проте, уявляючи собі отак початок і кінець свого власного життя, прийнявши на себе труд запам’ятовувати й записувати перекази лісової долини (про що я пам’ятав навіть тоді, коли займався чимось зовні аж ніяк не пов’язаним із цим головним завданням), я часто ловлю себе на думці, що не досить розумів тоді, який у цьому сенс.
Чому бабуся визначила саме мені слухати й запам’ятовувати перекази селища, перекази лісу?
Чому їй вбилося в голову, що саме я колись зможу викласти їх на папері?
Я відчував, який це непосильний тягар для мене, зовсім малого.
Тому, коли бабуся перестала підводитися з постелі, я всіляко намагався втекти, як вона кликала мене до своєї кімнати. Більше того, наче намагаючися втекти від самого себе, обваженого цим тягарем, я пірнув на дно річки до «кублища в’язів» і мало не втопився.
Врятований матір’ю, я став учащати до сільських дідів, щоб від них, замість бабусі, дослухати перекази нашого селища, бо засоромився власного вчинку…
Але й тоді, прийнявши на себе невимовно важку працю, я так і не зрозумів прихованого в ній глибинного змісту. Гадаю, тоді я погодився на тому, що моя справа — запам’ятати й колись відтворити на письмі почуті від бабусі та сільських старих перекази, а докопуватися до прихованого змісту належить комусь іншому.
А проте десь у глибині моєї душі зачаївся тривожний неспокій.
Наскільки я розумів, то лише мені з усієї сільської дітлашні випало слухати й запам’ятовувати перекази нашої лісової долини. То, може, мені призначено не просто запам’ятати й записати перекази, а і якусь важливішу, але поки що не відому, приховану працю?