Звіяні вітром. Кн.1
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-01143-5
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Звіяні вітром. Кн.1». Краткое содержание книги:
Головне в романі — тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
— Заспокойтеся, курчата! — почувся її вдавано веселий голос.— Ваша старша сестра хотіла почистити від іржі Чарлзів пістолет, а він узяв та й пальнув, і налякав її трохи не до смерті!.. Чуєш, Вейде Гемптон, це мама просто стрельнула з пістолета твого дорогого татка! Ось як ти підростеш, вона й тобі дасть постріляти.
«Бреше й не усміхнеться! — захоплено подумала Скарлет.— Я б так швидко й не зметикувала. Але навіщо брехати? Вони ж однаково дізнаються, що я зробила».
Вона знову глянула на тіло в себе під ногами, і аж тепер, коли вляглися шал і страх, відчула відразу, а коліна у неї затремтіли. Мелані поволі вернулася на сходи й почала спускатись, тримаючись рукою за поруччя і закусивши безкровну нижню губу.
— Вертайся в ліжко, дурненька, ти тільки зашкодиш собі! — прикрикнула на неї Скарлет, але напівгола Мелані й далі натужно сходила вниз.
— Скарлет,— прошепотіла вона,— ми повинні витягти його звідси й поховати. Він міг бути не один, і якщо вони його тут знайдуть...— Мелані сперлася на плече Скарлет.
— Ні, він один,— відказала Скарлет.— З вікна вгорі я більш нікого не побачила. Мабуть, це дезертир.
— Коли навіть і так, краще, щоб ніхто про нього не знав. Негри можуть вибовкати, і тоді прийдуть янкі й тебе заберуть. Скарлет, ми повинні закопати його десь, поки наші не вернулися з болота.
Гарячкова настійливість Мелані спонукала до дії, і Скарлет почала напружено думати.
— Я можу закопати його край саду під альтанкою — там, де Порк ховав барильце з горілкою, м’який грунт. Ось тільки як мені дотягти його туди?
— Візьмемо вдвох за ноги й виволочимо,— рішуче сказала Мелані.
Скарлет мимохіть відчула ще більший захват.
— Та ти й кішку за лапу не виволочиш. Я сама його витягну,— різкувато промовила вона.— А ти йди лягай. Бо ти доконаєш себе. І не пробуй помагати мені, а то я сама віднесу тебе нагору.
Бліде обличчя Мелані розпромінилося щирою усмішкою.
— Ти така мила, Скарлет,— сказала вона й ніжно доторкнулась устами до її щоки. І перше ніж Скарлет отямилась, Мелані додала: — Якщо ти зможеш сама його витягти, я тут повитираю... щоб не було цієї калюжі, коли наші вернуться. І ще, знаєш, Скарлет...
— Ну?
— Як ти гадаєш, це дуже непорядно — заглянути в його ранець? Може, в нього є що з харчів.
— А чого ж,— відповіла Скарлет, сердита на себе, що сама про це не здогадалася.— Ти заглянь у ранець, а я перевірю кишені.
Схилившись над трупом і тамуючи в собі відразу, вона розщібнула решту гудзиків на мундирі й заходилася нишпорити по всіх кишенях.
— Боже,— прошепотіла вона, дістаючи розбухлий гаман, загорнутий у шмату.— Мелані... Меллі, у нього тут наче купа грошей!
Мелані не озвалася, а тільки рвучко сіла на підлогу й прихилилася до стіни.
— То подивись,— промовила вона нетвердим голосом.— Мені трохи недобре стало.
Скарлет шарпнула шмату й тремтячими руками розгорнула гаман.
— Глянь, Меллі!.. Ти тільки глянь!
Мелані перевела на неї погляд, і очі її округлилися. В гамані було напхом напхано зелених федеральних банкнотів усуміш з конфедератськими, а поміж ними поблискували золоті монети — одна десятидоларова й дві по п’ять доларів.
— Кинь їх рахувати,— сказала Мелані, коли Скарлет почала перебирати гроші.— У нас нема часу...
— Ти розумієш, Мелані, що ці гроші означають? Що ми не голодуватимем!
— Так, так, люба. Я розумію, але зараз у нас нема часу. Глянь по інших кишенях, а я візьму ранець.
Скарлет несила була випустити з рук гаман. Звабливі видива бачились їй: справжні гроші, кінь янкі, харчі! Є-таки Бог на світі, він не покинув їх напризволяще, хоч і як дивно виявляв свою увагу. Вона уклякла навпочіпки й усміхнено дивилась на гаман. Харчі! Мелані вихопила його у неї з рук, тільки й мовивши:
— Швидше!
В кишенях штанів не знайшлося нічого, крім недогарку свічки, складаного ножа, плитки жувального тютюну й шнурка. А з ранця Мелані видобула невеличкий пакетик кави,— вона понюхала його з такою насолодою, наче найароматніші парфуми,— галету, мініатюрний портрет дівчинки в золотих з дрібними перлинками рамцях (Мелані аж змінилася на обличчі, коли це побачила), гранатову брошку, два широкі золоті браслети з тоненькими золотими ланцюжками, золотий наперсток, срібну дитячу філіжанку, золоті ножички для шитва, перстень із солітером і пару сережок з діамантовими дармовисами у формі груші, кожен з яких, навіть на недосвідчений погляд обох дівчат, важив не менше карата.