На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші
- Автор: Ремарк Эрих Мария
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7194-7
- Переводчик: Екатерина Ивановна Гловацкая
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші». Краткое содержание книги:
У часи, коли світ сповнився жаху та страждань, коли люди безжально та безглуздо вбивали один одного, хтось мусив сказати: «Ніколи ще життя не було таким дорогоцінним, як сьогодні… коли воно так мало коштує». Цією людиною був Ерих Марія Ремарк.
«НА ЗАХІДНОМУ ФРОНТІ БЕЗ ЗМІН»
Пауль Боймер і його однокласники потрапили в окопи зі шкільної лави. Зазирнувши у сталеві очі війни, ці хлопчаки не можуть повірити, що колись вона скінчиться, що настане мирне життя. Чи знайдуть у ньому опалені боями юнаки своє місце? Та це буде потім, а тепер… тепер на Західному фронті без змін.
«ПОВЕРНЕННЯ»
Вони повернулися з війни. Вони вижили. І тепер треба… жити далі. Проте все, що було важливим колись, раптом втрачає значення. Попри страх, безнадію, самотність герої повинні знайти новий сенс життя…
«ТРИ ТОВАРИШІ»
Один із кращих світових романів про справжню дружбу і велике кохання… Війна опекла душі людей, і рани ще не загоїлися. Але все можна подолати, коли поруч є два товариші і кохана. Найвідоміший твір Ремарка — мабуть, найкрасивіша історія людських почуттів.
Гіммельштос поводиться якось нерішуче, сповільнює ходу. Але все-таки підходить до нас. Ніхто й не збирається підводитись. Кроп зацікавлено втуплюється в нього.
Він стоїть перед нами й чекає. Усі мовчать, тоді він вигукує:
— Ну, як воно?
Збігає кілька секунд. Гіммельштос вочевидь не знає, як із нами поводитись. З найбільшим задоволенням він погнав би нас притьмом на муштру. Та, здається, він уже збагнув, що фронт — це не казарми. Він робить ще одну спробу, тільки тепер звертається не до всіх, а до одного, сподіваючись, що так буде легше дістати відповідь. Найближчий до нього Кроп, тож він і вщедряє його своєю увагою:
— А, ви теж тут?
Та Альберт не збирається з ним приятелювати. Він коротко відповідає:
— Напевне, трохи довше тут, ніж ви.
Руді вуса вже тіпаються.
— Ви, здається, мене не впізнаєте?
Тепер Тьяден розплющує очі:
— Чого там!
Гіммельштос обертається до нього.
— Це, здається, Тьяден, еге?
Той підводить голову.
— А знаєш, хто ти?
Ці слова приголомшують Гіммельштоса.
— Відколи це ми на «ти»? Ми разом свиней не пасли.
Він не знає, як вийти з цього становища, бо не чекав від нас такої відвертої ворожнечі. Але поки що він тримається обережно, певне, його вже встигли настрахати балачки про постріли в спину.
Від його слів Тьяден так розлютився, що навіть стає дотепний:
— Та ні, свиней ти сам пас.
Тепер і Гіммельштос аж піниться з люті. Однак Тьяден його мерщій випереджає, йому кортить висловитися:
— Хочеш знати, хто ти такий? Пес ти паршивий, ось хто! Давно я хотів тобі це сказати.
У його блискучих свинячих очицях світиться задоволення: нарешті він здійснив те, про що мріяв кілька місяців — швиргонув Гіммельштосові в лице «паршивого пса».
Але й Гіммельштос уже не стримується:
— Ти чого, котолупе нещасний, смердючий виродку? Ану, стати струнко, коли начальство говорить.
Тьяден велично киває йому:
— Можете йти, Гіммельштосе, кроком руш!
Гіммельштос шаленіє. У його особі ображено стройовий статут. Самого кайзера не можна було б тяжче образити.
Він гаркає:
— Я вам наказую, Тьядене, встати!
— А більш нічого? — питає Тьяден.
— Ви виконаєте мій наказ чи ні?
Тьяден спокійно закінчує розмову популярною цитатою з класика, сам того не знаючи[1]. Водночас він повертається спиною і світить Гіммельштосові голим задом. Той бурею зривається з місця:
— Ви підете під трибунал!
Ми бачимо, як він поспішає до польової канцелярії.
Гайє і Тьяден заходяться реготом, як справжні торфорізи. Гайє регоче так, що в нього збочує щелепа, і він безпорадно спиняється з роззявленим ротом. Альберт кулаком вправляє йому щелепу на місце.
Кач непокоїться:
— Якщо він поскаржиться на тебе, буде кепсько.
— Гадаєш, він це зробить?
— Безперечно, — кажу я.
— Ти дістанеш щонайменше п’ять діб «губи», — пояснює Кач.
Це зовсім не бентежить Тьядена.
— П’ять діб «губи» — то п’ять діб відпочинку.
— А як тебе відправлять до фортеці? — цікавиться розважливий Мюллер.
— То для мене війна на тому й скінчиться.
Тьяден щасливчик. Він ніколи не завдає собі клопоту. Він іде з Гайє і Леєром звідси, щоб не потрапити на очі начальству під гарячу руку.
Мюллер і досі ще всіх розпитує. Тепер він знову береться до Кропа.
— Альберте, а як ти справді повернешся додому, то що тоді робитимеш?
Кроп уже наївся і через те подобрішав.
— Скільки зосталося з нашого класу? — питає він.
Ми підраховуємо: з двадцяти душ сімох уже вбито, чотирьох поранено, один — у божевільні. Отже, зібралося б щонайбільше дванадцять хлопців.
— Троє з них уже лейтенанти, — каже Мюллер. — Як ти гадаєш, чи вони дозволили б, щоб Канторек на них горлав?
Ні, ми так не гадаємо. Ми теж не дозволимо горлати на нас.
— А що ти можеш сказати про єдність дії, місця й часу в драмі «Вільгельм Телль»? — нараз згадує Кроп і аж качається з реготу.
— Яку мету ставила перед собою спілка поетів «Геттінген-ський гай»? — раптом суворо питає поважний Мюллер.
— Скільки дітей мав Карл Сміливий? — спокійно відбиваюсь я.
— Нічого путнього з вас, Боймере, не вийде, — скрекоче Мюллер.
— Коли була битва при Замі? — допитується Кроп.
— Ви морально несерйозна людина, Кропе, сідайте, три з мінусом, — зневажливо махаю я рукою.
— Що Лікург мав за найважливіше для держави? — сичить Мюллер, удаючи, ніби поправляє пенсне.
1
Мається на увазі нецензурна лайка в драмі Й. В. Ґете «Гетц Фон Берліхінген».