Гордість і упередження і зомбі

Елізабет звернула увагу на те, як перемінилися обидва на лиці, щойно зауважили один одного. Все відбулося так непомітно, що лише Ліззі вловила це своїм навченим оком. Їхні обличчя миттю змінили колір: перший зблід, другий почервонів. За якусь мить містер Вікгем торкнувся свого капелюха — привітання, на яке містер Дарсі заледве відповів. Але з того, як здригнулася його рука, Елізабет відчула, що певної миті Дарсі навіть подумував оголити свій меч. І що це могло б означати?

Але вже за якусь хвилю містер Бінґлі попрощався і поїхав із приятелем геть, ніби нічого й не помітивши.

Містер Денні та містер Вікгем провели юних дам до самого дому містера Філліпса й там відкланялися, попри те, що Лідія всіляко наполягала, щоб вони зайшли з ними досередини. А господиня, вистромивши голову у вікно, стала голосно вторувати їхнім запрошенням.

Місіс Філліпс завжди раділа своїм небогам. А тривала відсутність двох старших сестер робила їхній візит особливо бажаним. Її увагу привернули і до містера Коллінза, якого представила Джейн. Господиня привітала гостя якнайлюб’язніше, але й той не відставав у церемонності, неодноразово попросивши вибачення за своє вторгнення, попри те, що не мав честі бути з нею знайомим. Місіс Філліпс відчула благоговіння перед таким небувалим вихованням. Але від одного незнайомця її одразу ж відволікли бурхливими розпитуваннями про іншого. Втім, про нього тітонька, на жаль, змогла повідомити небогам лише те, що вони й самі знали: з Лондона його привіз містер Денні, й він планує вступити лейтенантом у полк, розташований на північ звідти. Вона повідомила, що стежила за ним цілу годину, доки він ходив вулицею туди-сюди; і, якби містер Вікгем з’явився там знову, Кітті та Лідія, без сумніву, продовжили б її справу. Але, на жаль, повз їхні вікна більше не пройшов ніхто, крім кількох офіцерів, які, порівняно з містером Вікгемом, видалися їм «дурними й миршавими». Наступного вечора декого з них запросили на обід до Філліпсів, і тітка пообіцяла, що її чоловік навідається також і до містера Вікгема, аби запросити і його (звісно, якщо родина з Лонґборна теж завітає до них на вечерю). На цьому вони й зійшлися, і місіс Філліпс урочисто оголосила, що, крім легкої трапези, їх чекатиме весела жвава гра — «Домовина — гробі-вець». В очікуванні таких приємних розваг усі пожвавішали й розпрощалися у вельми піднесеному настрої.