Гордість і упередження і зомбі
- Автор: Остин Джейн, Грэм-Смит Сет
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 978-966-500-783-8
- Переводчик: Роксоляна Свято
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Гордість і упередження і зомбі». Краткое содержание книги:
Так починається «Гордість і упередження і зомбі», розширена версія улюбленого роману Джейн Остін, до якого тепер увійшли цілковито нові епізоди — сцени безжальних зомбівських безчинств. Іще на початку ми дізнаємося, що тихі села Англії охопила загадкова моровиця, внаслідок якої мертві... почали оживати! Тепер у відважної Елізабет Беннет немає вибору: вона мусить порятувати батьківщину від нечисті. Та вже невдовзі від таких шляхетних намірів її відволікає гордовитий і бундючний містер Дарсі. З його появою на читача чекає розкішна комедія характерів, сповнена майстерних словесних поєдинків між двома закоханими, а також не менш брутальних реальних поєдинків на кривавому полі бою. Чи зуміє Елізабет побороти сатанинське поріддя? І чи зможе подолати соціальні упередження, властиві класові дрібноземельних дворян? Сповнений романтики, сердечних мук, сутичок, канібалізму й тисяч трупів на різних стадіях розпаду, роман «Гордість і упередження і зомбі» перетворює шедевр світової літератури на щось таке, що вам справді захочеться прочитати.
ДЖЕЙН ОСТІН — авторка романів «Розум і почуття», «Менсфілд-Парк», «Емма» та інших шедеврів британської літератури.
СЕТ ҐРЕМ-СМІТ колись прослухав курс із англійської літератури. Нині проживає в Лос-Анджелесі.
— Це не містер Бінґлі. І перестаньте вже торохтіти, пустоголова ви курко! — присадив її чоловік. — Я чекаю особу, якої ще ніколи в житті не бачив.
І, трохи повтішавшись здивуванням жіноцтва, він нарешті пояснив:
— Десь із місяць тому я отримав листа, на який за два тижні відповів. Це лист від мого кузена, містера Коллінза, — особи, яка в разі моєї смерті може будь-якої миті виставити вас усіх із цього дому.
— Ой, мій любий! — вигукнула дружина. — Навіть не згадуйте про цього мерзотника. Мені здається, що не може бути нічого страшнішого, ніж знати, що твій маєток відберуть у твоїх же дітей!
Джейн та Елізабет узялися вкотре запевняти матір, що вони з сестрами цілковито спроможні подбати про себе й навіть можуть непогано заробляти,
ставши чиїмись охоронцями чи, в крайньому разі, найманими вбивцями. Але місіс Беннет ця тема завжди виводила поза межі розуму, тож вона й далі гірко побивалася, — мовляв, як же це жорстоко, коли маєток мають відібрати в родини, де є п’ять дочок, і передати чоловікові, якого й знати ніхто не хоче.
— Це й справді кричуща несправедливість, — відповів містер Беннет. — І ніщо вже не зможе зняти з містера Коллінза таку важку провину, як успадкування Лонґборна. Та якщо ви зволите вислухати цей лист, то, можливо, вас дещо заспокоїть тон, у якому його написано.
Гансфорд, неподалік Вестергема, Кент,
15-те жовтня
ШАНОВНИЙ СЕР,
Суперечка, що існувала між Вами та моїм дорогим, а нині вже спочилим, батьком, завжди вельми мене засмучувала. Він, як і Ви, був великим воїном, і знаю, що не раз із неабияким теплом згадував про ті дні, коли Ви билися з ним пліч-о-пліч, а моровиця видавалася лише прикрою і тимчасовою незручністю. Після його скону я неодноразово міркував над тим, як же подолати цю прірву між нами. Але певний час мене стримували сумніви, чи не буде це зневагою до його пам’яті, якщо я відновлю взаємини з тим, кого батько свого часу поклявся каструвати. Та зараз мої сумніви нарешті розвіялися, бо ж після того, як я прийняв духовний сан, мені пощастило опинитися під покровительством ясновельможної леді Кетрін де Бурґ...
— О Господи! — вигукнула Елізабет. — Він працює на леді Кетрін!
— Дозволь мені дочитати, — суворо мовив батько.
...чиє майстерне володіння мечем і мушкетом ніхто не в змозі перевершити, жінки, котра поборола більше нечестивих, аніж будь-яка інша в світі. Як священик, я відчуваю свій обов’язок у тому, щоб приносити й утверджувати в домах благословенний мир. Якщо Ви не матимете заперечень, я радо завітав би до Вашої гостинної оселі, аби познайомитися з Вами та всією Вашою родиною, в понеділок 18-го листопада о четвертій пополудні. І я покладаюся на Вашу гостинність до наступної суботи. Переказуйте, вельмишановний пане, найщиріші побажання своїй дружині та донькам.
Ваш доброзичливець і щирий друг,
ВІЛЬЯМ КОЛЛІНЗ
— Таким чином, нині о четвертій ми можемо сподіватися на візит цього миролюбного джентльмена, — завершив містер Беннет, складаючи лист. — Мені він здався совісним і ввічливим юнаком. Не маю сумніву, що це буде дуже корисне знайомство, особливо з огляду на його зв’язок із леді Кетрін.
Містер Коллінз прибув рівно в призначений час, і вся родина зустріла його надзвичайно люб’язно. Щоправда, господар був доволі мовчазним, зате дами повсякчас випереджали одна одну в красномовстві, та й самого містера Коллінза не доводилося заохочувати до розмов. То був низенький опецькуватий чоловік двадцяти п’яти років. Вигляд він мав бундючний і солідний, а манери — вельми церемонні. Ще не встиг він сісти, як уже зробив комплімент місіс Беннет, що та має справді чарівних доньок. Він додав, що вже багато чув про їхню красу, але в цьому випадку реальність перевершила і його найвибагливіші сподівання. А потім додав, що просто не може дочекатися, аби побачити в дії їхні легендарні бойові вміння.
— Ви дуже люб’язні, сер. Але, правду кажучи, я воліла б бачити їх не з мушкетами, а з обручками, адже в іншому разі їхнє становище буде дуже злиденним. Обставини склалися так безглуздо.
— Чи не маєте ви тут на увазі мої спадкові права?
— Ох, так, сер, саме їх! Ви ж розумієте, яка це біда для моїх любих донечок!
— Я дуже співчуваю своїм чарівним кузинам, які опинилися в такому складному становищі, й можу багато сказати з цього приводу. Але, не бажаючи випереджати подій або чинити необачно, я поки стримаюся. Однак можу запевнити юних леді, що приїхав сюди з готовністю захоплюватися ними. Зараз я волів би нічого більше не казати, але, можливо, коли ми познайомимося ближче...