Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки
- Автор: Грун Хендрик
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3958-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки». Краткое содержание книги:
Замальовка звичайного дня: Частина 2
Єдині, хто й досі займає місця на гарячий ланч, — це фермери зі Східного Ґронінґена та пожильці будинків для людей похилого віку. Окрім нас. Не питайте чому, проте, здається, ми — просто виняток із правил, і я цьому тільки радий.
Після ланчу я часто даю своїм очам перепочити десь зо чверть години, щоби відтак активно розпочати день. Мені подобається виходити надвір, але біда в тому, що брак енергії надзвичайно це ускладнює. Мені важко ходити, а єдиний засіб пересування — це мікроавтобус від «Connexxion». А це, скажу вам, ще те задоволення. Звісно ж, хтось може й поплакатися про два євро, в які вам обійдеться кожна поїздка, та «Connexxion» й справді варто було би назвати «Misconnexxion». Вони, мабуть, докладають чималих зусиль, аби все було поставлене з ніг на голову. Скажу лише, що «Connexxion» — лютий ворог пунктуальності. З іншого боку, старечий вік і нетерплячість щонайтісніше пов’язані між собою.
Понеділок, 18 лютого
З усіх п’яти відчуттів у мене найкраще працює ніс, що у притулку не завжди було благословенням. Тут смерділо старістю. Пам’ятаю, як чудернацько пахнув будинок моїх дідуся й бабусі. Невизначеної консистенції сморід, змішаний з відразливим запахом сигар. Відсирілий одяг, що його надто довго тримали у целофані.
Не у всіх кімнатах було аж так зле. Та інколи перед тим, як до когось навідатися, я вставляв собі в ніздрі ватні затички. Доволі глибоко, аби це було помітно.
Той факт, що чимало людей, які жили тут, геть не мали нюху, схоже, давав їм не менше трьох очок фори, а гігієни ротової порожнини це однаково не стосувалося. Так ніби вони жерли тут самі тельбухи.
Мене самого жахало, що через протікання, куди б я не йшов, завжди лишався сморід сечі, тож я змінював білизну двічі на день, щедро обливався одеколоном — що нижче, то краще, а також смоктав тонни м’ятних цукерок.
Замість одеколону іноді користувався «парфумом».
«Нові аромати для старого пана», — мені подобається йти в ногу з часом. Коли в крамниці я запитав про аромат для старого пана, на мене витріщилися так, що аж щелепи відвисли. А потім намагалися втелющити пляшечку вартістю 50 євро.
Більшість моїх співмешканців ніколи не проходили повз стелажі з туалетною водою — 47ІІ чи «Олд Спайс». Повітря тут тхнуло п’ятдесятилітньою давниною.
Замальовка звичайного дня: Висновок
Я змушую себе хоча б трохи походити — навіть у зливу, якщо немає іншого варіанту.
Удень я багато читаю. Газети, журнали та книжки. Згоджуюся на будь-яку безкоштовну пробну підписку, що трапляється принагідно. Не через ощадливість, бо для мене це радше як вид спорту.
Надвечір я навідуюся до когось на чашечку чаю, або ж кілька разів на тиждень ходжу до Еферта на келишок вина. Або ж він приходить до мене на коктейль. Еферт завжди змішує гарну випивку в чудових пропорціях. Проте я куштую розважливо, інакше засну ще до вечері.
Після напоїв я приділяю увагу зовнішньому вигляду, а потім спускаюся на вечерю. І, попри довколишнє бурчання, їжа зазвичай видається мені досить смачною. Я часто прошу працівників передати кухарю моє шанування.
Після вечері — кава. Після кави — телевізор. Після телевізора — ліжко. Нічого такого захопливого чи повчального. Аж ніяк, просто життя, як воно є.
Вівторок, 19 лютого
Учора вдень, зовсім випадково, виник клуб заколотників.
Третього понеділка місяця в розкладі часто бували якісь культурні заходи, що проходили в кімнаті відпочинку. Як правило, то доволі сумне видовище стариганів, які ляскають в долоні, поки хтось виводить трелі «Тюльпанів з Амстердаму»[19], та ще зрідка буває класична музика. Приходять всі, бо ж це задарма.
Учора Спілка музикантів запропонувала нам тріо — скрипка, віолончель і фортепіано. Зазвичай в такому разі слід сподіватися на кілька сумісників із пісними обличчями, які лише вряди-годи виступають перед пенсіонерами чи людьми з розумовими вадами, однак цього разу це були дві вишукані пані й один пан, десь років тридцяти, які грали напрочуд пристрасно. Вони не зважали ні на пані Шнайдер, котра ледве не вдавилася коржиком, ані на пана Шніпера, який зісковзнув зі свого стільця й приземлися боком в ящик з кімнатними квітами. Музиканти зробили лишень коротку перерву й спокійно відновили свою гру, щойно шніперівську проблему було вирішено. (На противагу піаністу, який продовжував грати так, наче в тому, що пані Гарінґу реанімували, не було нічого особливого. Зрештою, працівникам довелося крикнути йому припинити. Навіть попри те, що для пані Гарінґи то вже не мало жодного значення).
19
«Тюльпани з Амстердама» — пісня, яку вперше виконав Герман Еммінк, який помер 25.03.2013 у віці 86 років.