Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки
- Автор: Грун Хендрик
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3958-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки». Краткое содержание книги:
У коридорі я зіткнувся з милою юною соціальною працівницею, яку мій лікар відправив до мене, аби втримати від евтаназії. «Бачиш, ще й досі живий!» — сказав я їй з широкою усмішкою. Вона засміялася. Ця дівчина належить до кращої частини людства. Не пригадую, коли востаннє комусь підморгував. Мабуть, своїй дочці.
Субота, 9 лютого
Насправді, я трохи хвилююся з нагоди сьогоднішніх гостей. Усе торочу собі, що треба поводитися природно, але водночас уже прибрав у кімнаті, вимив підлогу, двічі випрасував сорочку та купив чотири види печива. А незабаром муситиму повернутися до крамниці за чимось іншим, окрім англійського чаю до сніданку. Я не дотримуюся поради люб’язного пакистанського пана. Він урочисто презентував мені важезну книгу про чайні звичаї всього світу. На урду.
У Тибеті дев’яносто дев’ятий протестант приніс себе в жертву. Коли буде сотий, повинні би продумати якесь особливе святкування. Якийсь час у такий спосіб було модно висловлювати невдоволення і в арабському світі. Певно, такими діями люди хотіли привернути увагу до себе, хай і на короткий час.
Я також категорично не схвалював того, у який спосіб тут усе вирішувалося, одначе підпалити себе — це вже таки перебір. Хоча знаю я кількох людей, які теж не проти себе підпалити задля привернення уваги.
Якщо вірити статті в «de Volkskrant», у Нідерландах і скандинавських країнах найкращий у світі догляд за старими. Якось за кавою я поміж іншим згадав про це кільком своїм товаришам. Сказати, що це їх переконало, — означало би прибрехати. Вони або не повірили, або вирішили, що це неважливо.
«Якщо навіть тут ми рахуємо кожну копійку, щоби розтягти пенсію якнайдовше, то як же воно в інших частинах світу?» — стурбовано поцікавилися вони.
Те, що у світі є, мабуть, з півмільярда старих людей, які ніколи й не чули про таку річ, як пенсія за віком, схоже, видавалося більшості з них чимось малоймовірним.
Неділя, 10 лютого
Чаювання не стало цілковитою катастрофою. Проте заявляти, що я виявився невимушеним, дотепним і тямущим господарем, також означало би сказати не всю правду.
Еф’є прибула першою. Я провів їй «екскурсію помешканням» і вона люб’язно охарактеризувала його як «затишне». Це багато про що свідчило.
Потім із шумом і тлумом завалився Еферт. Маючи запасний ключ від моєї кімнати, він рішуче відмовлявся користуватися дзвінком. Еферт зайшов із широкою усмішкою і доволі гучним «Йоу!». Коли я запитав його, який його улюблений сорт чаю, він здивувався, оскільки до цього часу я не пропонував йому нічого іншого, крім англійського до сніданку. А коли з часом я подав асорті із печива, то він зауважив, що почувається, ніби король, адже раніше до нього ніколи не ставилися так по-королівськи.
«Чи, мо’, всі ці почесті для цієї милої королеви?» До цих слів додавалося доволі примітне підморгування.
Гадаю, я трохи зашарівся. Еф’є всміхнулася й сказала, що почувається дуже поважною особою.
Ми поговорили то про те, то про се, то про погоду. Потім настав час обережно поцікавитися у Еф’є, чи сподобався їй наш заклад. Вона дипломатично ухилилася від відповіді.
«Не люблю надто квапитись із висновками, але, крім переваг, звісно ж, є кілька «сфер для вдосконалення», аби ваш заклад не пас задніх у плані новітніх вимог до закладів такого типу».
«Наприклад?» — поцікавився Еферт.
«Я ще на стадії аналізу. Можливо, у найближчому майбутньому ми зможемо присвятити цій темі ще одне чаювання».
«А може, і за чимось міцнішим?»
Еферт цікавився джином — з червоною етикеткою, або, в крайньому разі, з помаранчевою, хоча алкоголь точно не пробуджував у ньому стриманої тактовності.
І знову ж таки Еф’є елегантно вийшла зі скрути.
«Гаразд, можливо, і за чимось міцнішим. Я можу запросити вас наступного разу до себе на келишок бренді. Проте нічого конкретного ще не обіцяю», — кивнула вона усміхаючись.
«А якщо на келишок джину?»
Еферту не потрібне спиртне, щоби бути грубіяном.
«Не знаю чому, Еферте, проте в мене таке відчуття, що коли справа стосується алкоголю, то у вас кількість переважає якість. І, здогадуюся, що з Хенком тут все якраз навпаки».
«Еф’є, мені варто запрошувати тебе частіше», — сказав я, усміхаючись обом гостям.
За півгодини вона попрощалася. Ще одне очко на її користь: довго вона не засиджувалася.