Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки
- Автор: Грун Хендрик
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3958-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки». Краткое содержание книги:
— Гадаю, сьогодні вдень мені варто піти і прикупити тобі букетик тюльпанів, — піддразнив я його.
Не міг нічого з собою вдіяти.
Тут у кожного глузд за розум завертає, і кожне життя як задавнена вистава!
Я зайшов у кабінет Аньї, аби перевірити, чи не з’явилися, бува, якісь свіженькі плітки про нашу директорку, котра саме майнула кудись у невідкладній справі. Їй підвищили квоту на одяг до 2000 євро на рік. Перепрошую, не підвищили, а «індексували відповідно до інфляції».
У цьому притулку Стельваген у надзвичайній пошані. Зрештою, як і всі великі цяці.
Я ж хотів би бачити, як ті цяці отримують по сраці.
Кілька років тому в новинах показали нараз трьох наймогутніших людей у світі: Борис Єльцин був надто п’яний, щоби зійти з літака; Папа Йоанн Павло не зміг вимовити навіть «Дякую за квіти», бо відразу ж впадав у папський сон, а Білл Клінтон встромив студентці у статеві органи сигару. Звісно ж, сигару була незапалена, але — і це значно прикріше — йому і в страшному сні не могло приснитися, що такий самобутній спосіб тютюнопаління потрапить на перші шпальти. І ще цікавинка: у Раді Безпеки ООН міністр закордонних справ Індії випадково зачитав промову свого португальського колеги, яку той забув на трибуні. Він так і не помітив, що то була не його промова. Колезі міністра знадобилося п’ять хвилин, аби привернути його увагу.
Що я хочу цим сказати? Не створюймо собі кумирів, особливо з-поміж тих, котрі на владних вершинах.
Субота, 16 лютого
— Та це на смак ніби конина! — загорлав на всю їдальню товстун пан Беккер.
Одразу ж після цього репету чи не всім, хто замовив тюфтельки, раптом запахло кониною. Викликали кухаря:
— Ні, це неможливо. М’ясо привезли від того-таки оптовика, що й завжди.
– І що? Що це доводить? Торговець м’ясом міг оббілувати коня й змішати кінське м’ясо з яловичиною, хіба ні? Я відчув конину на смак, і крапка. Я не божевільний! — аж кипів від обурення Беккер.
Проте проблема в тому, що Беккер таки не сповна розуму, та ще й доволі неприємний безумець.
Викликали також і завідувачку притулку, одначе вона могла бризкати слиною аж до посиніння, та це ніяк не допомагало втихомирити невдоволений натовп. Зрештою, всі тюфтельки замінили рибою чи картоплею. На думку більшості, існувала хоч і мізерна, та все одно ймовірність, що там була конина.
М’ясорубка роками перемелювала свинячі очі та коров’яче вим’я, і ніхто навіть словечка не зронив, а тепер ні сіло ні впало стільки смороду через дещицю конини!
Унизу в загальній кімнаті з десятої до дванадцятої завжди вмикають радіо. У виборі трансляцій радіопередач до нас ставляться, як до пацієнтів лікарень. Ніхто не знає чому. Більшість мешканців не заперечували проти голландського репертуару, який розігрували на догоду інвалідам: багато запальних пісень і безтурботної польки.
Якось іще минулого року, саме на ранок Великодня, якийсь спритник перемкнув на радіостанцію класичної музики: бачили б ви, як мешканці плескали в долоні під «Страсті за Матвієм»[18].
Я намагаюся не звертати уваги на фонову музику. Фокус у тому, щоби не сидіти надто близько до динаміків. Радіомовлення для лікарень закінчується опівдні. Відносний спокій і тиша — оце задоволення для слуху.
Неділя, 17 лютого
Там, де ніхто вже не ходить на роботу, зникає самий сенс днів тижня, і кожен наступний день — копія усіх попередніх. Звісно ж, працює персонал, але вони також день за днем роблять одне й те саме.
Єдиний знаковий день — це неділя. Уранці три чверті мешканців йдуть до церкви, а вдень приїздять діти та онуки. Для деяких пожильців — це єдиний контакт із зовнішнім світом. І навіть якщо відвідувачі подеколи аж випромінюють нудьгу, це все одно береться до уваги: тут численні відвідувачі неабияк покращують твій статус. Гидкий пан Пот проводить першу половину тижня, патякаючи про те, хто приходив останнього разу, а другу половину тижня — про те, хто прийде наступного. У нього одинадцять дітей. Пот з тих людей, котрі чекають на пішохідному переході, аж доки не з’явиться автівка, і лише тоді ступають на дорогу.
У мене ніколи не буває відвідувачів. Зазвичай у неділю я переглядаю відео. У питаннях кінематографа я досить-таки сучасний. Маю в кімнаті плаский екран пристойного розміру. Коли він вимкнений, я ховаю його за імітацією китайської ширми. Інколи я ходжу й дивлюся щось в Еферта, проте він здебільшого віддає перевагу трилерам та бойовикам, а я від них не у захваті. Ефертів син навідується сюди дуже рідко, інколи зазирне й незвична онучка. Чи приходив хтось до Еф’є? Не знаю.
18
Страсті за Матвієм — музичний твір Й. С. Баха для солістів двох хорів і двох оркестрів, створений в 1727–1729 роках. Повна назва: «Passio Domini nostri Jesu Christi secundum Matthaeum» («Страсті Господа нашого Ісуса Христа за Матвієм»).