Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

– Королевичу, тую ніч буду я з вами.

Як вони полягали спати і позасипляли, то той королівський фурман стояв над ними.

Як прийшла десята година, її сонну дуже страшно стрясло, а як прийшла одинадцята година ночі, то другий раз так само стрясло нею, а як прийшла дванадцята година ночі, то як нею стрясло – вилізає такая гадь і королевича хоче вкусити. А королівський фурман знав тоє наперед, що ся може стати, тримав шаблю в руці і стяв голову тій гаді, котра вилізла з середини тої панни, і сховав в кишеню, а той тулуб вліз в ню назад.

Потому фурман пішов до своїх коней, а їх там обоє покинув.

Прийшло рано, і старий король казав:

– Підіть туди, до них, і принесіть того трупа.

Приходять слуги туди, заглядають без ключ, а вони повставали, обоє собі говорять.

Дають то королеві знати, що вони сидять і обоє говорять. Дуже король зрадувався і втішився, що вже знайшовся такий, що з нею ніч переночував, і з тої радости заложив баль. Довго був там королевич, але хоче вже їхати додому назад зі своєю жоною.

І каже йому король:

– Що ж тобі за маєтки дати?

– Нічого я у вас не жадаю, маєтків жадних, йно щобисте мені дали сто возів драбинястих і фурмани до тих возів, аби я заїхав до того міста. І поїхали вони, а перше повернув назад до того палацу, де тих розбійників фурман його побив, то вони набрали сто возів драбинястих різних маєтків, золота, срібла. І приїжджає він назад до свого батька із великими маєтками, а батько дуже врадувався ним, що його за найгіршого у своїм царстві мали, а він найбільшу штуку доказав.