Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Озвався старший брат до неї:

– Я є твій муж, а ти моя жона, а то є мій брат.

От взяли вони брата в гостину. Молодший брат питається:

– Мій брате коханий, може, я би коло вас ся лишив? Може, ту є де місце? Питайся своєї жінки.

І він свеї жінки випитався.

А вона каже:

– Є ще одна моя сестра. Якби її дістати, то би ще твій брат отримав половину маєтку від мого батька.

Каже старший брат до меншого:

– Я вночі її ліпше випитаю, а ти, брате, слухай під ліжком. Вночі старший брат говорить зі своєю жінкою, тамтой, другий, слухає.

– Мою сестру, – каже жінка, – відікрали злі духи, і вона їм ся належить. От яким би способом твій брат дістався до неї, бо вона є в степах, в горах: я маю таке яблуко, що як ся поко-те, то най буде море, най буде рівнота, а воно заведе го до моєї середущої сестри. Вона порадить, чи він зможе, чи ні дістати тамту мою сестру.

От прийшов менший брат до теї сестри.

– І не виділа-м, і не бачила-м, чоловіче, – каже вона, – прісної душі, коли ти ся з'явив. Де ж я тебе сховаю, як чоловік прийде?

Отже, встромила вона його під ліжко.

Прилітає її чоловік, злий дух (один з чотирьох чи п'яти духів, котрі разом літали) і каже:

– Десь то прісна душа смердить!

От вона там йому бомки б'є:

– Що ти, – каже, – прісна душа! Ти по світі налітавсі, ти того сі нанюхав, то тобі сі так придає.

Всмажила вона йому яйце, він з'їв, ліг спати. Тоді вона написала листа до своєї молодшої сестри і дала тому братові, і ще дала йому яблуко.

– Їдь за тим яблуком, то воно заведе тебе там, де ти маєш бути, бо я, – каже, – тобі не поможу.

Яблуко те привело його до наймолодшої сестри. Вона здуміла:

– Де ти, чоловіче, ту сі взяв? Вже тілько-тілько літ не виділа-м чоловіка, йно тебе.

Перечитала вона лист.

– Де я тебе, чоловіче, подію, як прилетить мій чоловік?

І та знов сховала його під ліжко.

Прилітає її чоловік.

– Десь тут, – каже, – прісна душа чути.

От, фурт вона йому знов баки забиває, що:

– Ти налітався по світі, нанюхався того смороду, і тобі так ся придає.

Дала йому снідання, і той пішов спати. Тоди вона допіру каже:

– Чоловіче, на тобі коня мого і лист: поїдеш туди, де ся хочеш дістати, але перше ще поснідай.

Як він поснідав, дала йому залізну палку.

– Підіймай, – говорить, – чи підіймеш?

Той за ту палку: ані поворохати. Дала вона йому напитися – той як узяв за ту палку, то так вигинає, як прутом: такий вже здоровий.

– Як той кінь знесе, – каже, – вгору аж під хмари, то ти ніц не роби, йно тею палкою в лоб смали.

Сів він на коня, а той поніс його аж під хмари. Став брат його у лоб бити, то став той кінь там, де мав стати. Вийшла наймолодша сестра. Брат дав їй лист, а коня казав завести до стайні. Вона перечитала лист та й каже:

– Де я тебе, чоловіче, скрию?

Та четверта сестра наготовила все для свого чоловіка, а того всадила, вибачайте, під спідницю.