Улісс

Гніт горить смертоносним синім вогником між долонями і горить ясно. Спалахують розпушені волокна тютюну: наш куток осяяний полум’ям і їдким димом. Під його картузом ольстерського волонтера круті вилиці. Як утікав із в’язниці головний центр, ось достеменна версія. Перебрався нареченою, фата, флердоранж, і каретою в Малагайд. Саме так і втік, чесно. Про вождів, що пішли в небуття, про тих, кого зрадили, про відважні втечі. Вони перевдягалися, їх ловили, вони щезали, і вони вже не з нами.

Знехтуваний закоханець. У той час я був здоровий молодий селюк, можете повірити, принагідно покажу фотографію. Кажу чесно. Закоханий, щоб здобути її прихильність, він з полковником Річардом Берком, таном свого клану, пробрався до мурів Кленкервельської в’язниці і, притиснувшись до землі, побачив у тумані, як полум’я відплати рвонуло їх і висадило дощенту. Скалки скла і купа розтрощеного каміння. У веселому місті Парижі ховається він, Іген Паризький, якого не розшукує ніхто, крім мене. Його денні квартири — це задрипана друкарня, три його забігайлівки та хата на Монмартрі, де він досипає короткі ночі, на вулиці Гутт-д’Ор, стіни якої прикрашені мухозасидженими фотографіями тих, кого вже немає на світі. Без любови, без рідної землі, без дружини. А вона живе-поживає собі в теплі та добрі без свого чоловіка-вигнанця, живе мадама на вулиці Жі-ле-Кер з канаркою і двома красенями квартирантами. Щічки як персик, смугаста спідниця, моторна, як дівчисько. Зневажений і безжурний. Скажи Петові, що ти мене бачив, добре? Я пробував був підшукати йому, бідоласі, роботу. Mon fils[51], солдат Франції. Я навчав його співати. Ой ви, хлопці-кілкеннійці — ревучі ножі! Знаєш цю давню пісню? Я навчив Патріса співати її. Давній Кілкенні: святий Каніс{96}, замок Стронгбоу на річці Норі. Співається так: Ой ви… І Неппер Тенді бере мене за руку{97}.