Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
Навколо заграв вітерець, свіжий, кусючий. Ось і вони, хвилі. Білогриві морські коні, гризуть удила, мчать, осідлані вітром румаки.
Хоч би не забути про його лист до газет. А тоді? У «Корабель» о пів на першу. До речі, з грошима — не попускай собі віжок, наче юний вітрогон. Таки не треба.
Він пішов повільніше. Ось. Може, зайти до тітоньки Сари, чи ні? Голос мого єдиносутнього отця. Чи не стрічався тобі, часом, твій брат, художник Стівен? Ні? А чи він, часом, не у своєї тітоньки Саллі на Страсбурґ-террас? То що, невже не міг злетіти хоч трохи вище? А ще, а ще, а ще, Стівене, скажи нам, як там дядечко Сай? О, Боже милий у сльозах: із ким же це я поріднився! Хлопці качаються в сіні. Він же клацає на рахівниці та знай зазирає в чарку, а брат його грає на трубі. Вельмишановні гондольєри{79}. А косоокий Волтер іменує свого батька не інакше як сером. Сер. Так, сер. Ні, сер. І закапали сльози Ісусові. Та й не дивно, присягаюся Христом-Богом.
Я сіпаю деренчливий дзвінок на дверях їхнього будинку з зачиненими віконницями. Чекаю. Вони ж бояться, що це кредитор, дивляться у щілину.
— Це Стівен, сер.
— То впусти його. Впусти Стівена.
Засув відсовують, і Волтер мене вітає гостинно.
— А ми думали, що це хтось чужий.
На просторому ліжку дядечко Ричі{80}, на подушках і під ковдрою, виставляє над горбом колін свої дужі рамена. Груди чисті. Помився вище пояса.
— Здоров був, небоже.
Він знімає з колін дощечку, на якій підраховував свої витрати для містера Підрахуй і містера Швидкуй-денді, складає позови, протести, пише повістки Duces Tecum[21]. Над його лисою головою в рамці з мореного дуба Requiescat[22] Оскара Вайльда. Дає оманливий сигнал свистком, і Волтер повертається до кімнати.
— Слухаю, сер?
— Нашої домашньої для Ричі й Стівена, скажи матері. Де вона там?
— Купає Кріссі, сер.
Мала весь день товчеться у татусевому ліжку. Він же її так любить.
— Не треба, дядечку Ричі…
— Кажи на мене просто Ричі. К бісу твою зельтерську. Пити її — це ж ганьба. В’їскі!
— Дядечку Ричі, розумієте…
— Та сядь же ти, ради Бога. Бо я стусону тебе так, що ти ляжеш.
Волтер марно роззирається і не бачить стільця.
— Йому немає на що сісти, сер.
— Йому немає змоги вмоститися, дурню. Неси сюди наш чіпендейлівський стілець. Хочеш перекусити? Тут у нас тобі нема чого маніжитися. Може, добрий шмат бекону, підсмажений з оселедцем? Ти певен, що ні? Ну, тим краще. В хаті саме ані крихти, тільки піґулки від прострілу.
All’erta [23] {81} !
Він мугикає мелодію aria di sortita[24] Феррандо. Це най-най арія всієї опери, Стівене. Ось послухай.
Знову та ж сама мелодія, він її насвистує уміло, змінюючи тональність, час від часу видихаючи повітря, а п’ястуки відбивають ритм на прикритих ковдрою колінах.
Тепер вітер приємніший.
У домівках розлад, у моїй, у його, у всіх. У Клонгоузі ти розказував однокласникам — панським синкам, що в тебе один дядько суддя, а другий генерал. Цур їм, Стівене. Краса не там. І не в стоячому затоні бібліотеки Марша, де ти читав пожовклі сторінки пророцтва абата Йоахима. Для кого? Стоголова юрба простолюду в соборі поряд. Ненависник людського роду тікав від нього, щоб сховатися в гущавині божевілля, його грива у місячному сяйві здіймалася, мов піна, а очі світилися, як зорі. Гуїгнгнм із конячими ніздрями. Видовжені кінські обличчя. Темпл, Красень Мулліган, Кемпбел-Лис. Вилицюватий. Панотець, несамовитий декан, яка ураза? Ox! Descende, calve, ut ne nimium decalveris[25]. Віночок сивого волосся на його голові, над якою нависла анатема, я бачу, коли він, коли я спускаюся (descende) крутими сходами, стискаючи в руках дароносицю, а очі як у василиска. Злізай, лиса довбешко! Хор повторює луною загрозу, проголошену біля наріжного кута жертівника хрипкою латиною попиками, які величаються у своїх стихарях при своїх тонзурах, помащені й вихолощені, поживлені такою поживною пшеницею, як лій на нирках.
21
«Візьмеш із собою» (лат.) — повістка до суду.
22
«Хай спочине» (лат.).
23
Будь насторожі! (іт.).
24
Вступна арія (іт.).
25
Спустися, лисий, щоб не лисів більше (лат.).