Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
А може, саме зараз поблизу священик підіймає дароносицю. Дзень-дзень! А за дві вулиці далі інший замикає її в дарохоронильниці. Дзень-дзінь! А ще інший у вівтарі Богородиці споживає причастя сам один. Дзень-дзень! Вниз, угору, вперед, назад. Високоповажний Оккам{82} міркував над цим, непереможний доктор. Туманного англійського ранку грайливі бісики полоскотали його розум. Опускаючи тіло Христове і стаючи навколішки, він чув, як другий дзвоник його дзвіночка зливається з першим дзвоником у нефі (він підносить угору свою гостію) і, підводячись, чув (тепер я підношу вгору свою), як обидва їхні дзвоники звучать дифтонгом.
Кузене Стівене, ви ніколи не станете святим. Острів святих{83}. Ви ж були таким святенником, що далі нікуди, хіба ні? Ви молилися Пресвятій Діві, щоб ніс не червонів так дуже. Ви молилися дияволу, йдучи по Серпентайн-авеню, щоб повненька удовиця, яка простувала попереду, підняла ще вище поділ сукні, переступаючи калюжі. О si, certo[26]! Продай за це свою душу, продай за фарбовані ганчірки, в які завинулася ця жіночка. Розкажи мені ще, розкажи більше! На майданчику трамвая, що йде в Гаут, надворі дощ, а він горлає: голі жінки! Ну, що про це скажеш, га?
А власне, про що? Хіба їх вигадали для чогось іншого?
Читав же щовечора по дві сторінки із семи книжок, хіба ні? Я був юний. Ти кланявся самому собі в дзеркалі, щиро вважав, що заслуговуєш на оплески, бо такий ти чудовий хлопець. Слава заплішеному дурню! Слава! Ніхто не бачив — нікому не кажи. Збирався написати книжки і кожну з них назвати якоюсь літерою. А ви читали його «Ф»? Авжеж, але я вважаю, що «К» краща. Так, але «В» просто чудова. О, «В» без сумніву. Пам’ятаєш свої епіфанії на зелених овальних аркушах, глибокі-преглибокі, а на той випадок, коли ти помреш, копії послати в усі визначні бібліотеки світу, ну, і в Александрійську? Хтось мав би прочитати їх там через кілька тисяч років, наприкінці магаманвантари{84}. Так само, як Піко делла Мірандола{85}. Так, достеменно, як риба-кит. Коли читаєш сторінку за сторінкою цього дивного витвору, автор якого вже давно пішов у інший світ, відчуваєш, що ти заодно з тим, хто разом із тим спіткався з тим, що колись…
Ось уже він ступає не по крупному піску. Черевики знову топчуть вогкі хрумкі водорослини, скойки, слизьку рінь, що простягається купами й купами, уламки дерева, поточені шашелем, залишки Армади{86}. Болотяні калюжки в піску прагнули просочити підошви його черевиків і тхнули затхлим сопухом. Він обходив їх обережно. У мокрому піщаному місиві, загрузнувши по пояс, стирчала пивна пляшка. Вартовий: острів нестерпної спраги{87}. На самому березі поламані обручі; далі від води купа рибальських сіток, потемнілих, безнадійно заплутаних-переплутаних, ще далі задні двері, на яких крейдою виведено якісь кривулі, а вище мотузка білизняна з двома розіп’ятими на ній сорочками. Рінгсенд: вігвами засмаглих стерничих та шкіперів. Людські черепашки.
Він зупинився. Я вже минув доріжку до тітки Сари. То, значить, до неї не йду? Виходить, ні. Навколо нікого. Він повернув на північний захід і по твердішому там піску рушив до Голубника{88}.
— Qui vous a mis dans cette fichue position?
— C’est le pigeon, Joseph[27]{89}.
Патріс, коли прибув на відпустку з війська, хлебтав разом зі мною тепле молоко у барі Мак Магона. Син дикого гусака{90}, Кевіна Ігена Паризького. Мій батько був птахом, хлебтав lait chaud[28] рожевим молодим язичком, писок пухкий, як у трусика. Хлебчи, lapin[29]. Сподівається зірвати куш у gros lot[30]. Про жіночу натуру він читав у Мішле. Та хай пришле мені La vie de Jesus[31]. Лео Таксіля. Позичив якомусь знайомому.
— C’est tordant, vous savez. Mois, je suis socialiste. Je ne crois pas en l’existence de Dieu. Faut pas le dire à mon père.
— Il croit?
— Mon père, oui[32].
26
О так, звісно! (іт.).
27
— Хто призвів тебе до цього пропащого становища?
— Це голуб, Йосипе (фр.).
28
Тепле молоко (фр.).
29
Кролик (фр.).
30
Великому лоті (фр.).
31
«Життя Ісуса» (фр.).
32
— Знаєте, помреш зі сміху. Але я соціаліст. Я не вірю в існування Бога. Не треба казати це моєму батькові.
— Він вірує?
— Мій батько — так. (фр.).