Зустріч з тайфуном
- Автор: Зубков Борис Васильевич, Литвиненко Б
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Веселка”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зустріч з тайфуном». Краткое содержание книги:
посилюється і нарешті перетворюється на руїнницький ураган. Коли тайфун налітає на узбережжя —
гинуть тисячі людей, падають будівлі… Чи можна боротися з цим лихом? Вчені світу віднайшли
спосіб, як керувати погодою, як знищити в зародку страшний ураган. Для цього треба… А втім, що
саме “треба”, ви дізнаєтесь, коли прочитаєте одне з оповідань збірки.
В ній розповідається про боротьбу людини із злом, про сміливі пошуки вчених.
* * *
А Коля Рибаков справді почув: мабуть, десь недалеко був один з динаміків бортової системи зв’язку. Хлопець не підозрював, що буквально всі приміщення в дирижаблі обладнано автоматичними телепередавачами.
Куди поткнутися? Де заховатись? Шлях на нижчі поверхи відрізано: звідти вже лунає гупання численних ніг. Отже, тільки вгору й вгору.
Скільки тривала оця шалена гонитва, якими тунелями, переходами, сходами біг Коля Рибаков — вій не запам’ятав. Все тісніше замикалося навколо нього кільце переслідувачів, все менше лишалося в хлопця сили.
В одному з темних закапелків він зупинився на хвильку, висмикнув з-за пазухи карту, зіжмакав її, запхнув у щілину між гвинтовими сходами й побіг ними. Зупинився, знеможений: тікати далі не було куди — над головою тільки люк з великими закрутками. Коля смикнув за одну, потім за другу. Кришка люка повільно піднялась, у отвір ринуло холодне повітря, засвистів у вухах вітер.
Хлопець насилу видерся стрімковисною драбинкою на зовнішню поверхню дирижабля, сумно озирнувся довкола.
Ось-ось настане світанок. Уже засяяли перлисто-рожевим світлом високі хмарки, але тут ще панує темрява. Тільки ледь-ледь виблискує велетенська оболонка дирижабля.
Свистить зустрічний вітер, — ба, не вітер, а справжній ураган. Він намагається змести підлітка, турнути туди, в темряву, в небуття. А хлопцеві навіть уже й не страшно. Тримаючись за поручні, що протяглися вздовж “спини” дирижабля, він просувається вперед, похнюплений. Поспішати нема куди.
Та ось він насторожився, напружився: замовк глухий гуркіт двигунів дирижабля, поступово слабкішав вітер.
— Колю! Почекай, Колю! — пролунало ззаду.
Хлопець озирнувся. З люка, тьмяно освітлений знизу, вилізав знайомий йому льотчик-майор.
— Колю, негайно йди сюди! Тобі ніхто не заподіє нічого поганого.
— Не підходь! — злісно вигукнув підліток. — Живцем не візьмеш! Стрибну вниз!
— Колю, але ж ти нічого не зрозумів! Справа в тому, що…
— Все зрозумів, клятий фашист! Не підходь!
…І не помічає Коля, що ззаду нього повільно піднялася кришка люка, звідти виповз бородатий здоровань… підкрався тихесенько… і схопив його за руки.
Де й узялися в хлопця сили! Він гамселив нападника коліньми і головою, борсався, викручувався. І хоч який дужий оцей бородатий, був такий момент, коли обидва замалим не покотилися вниз по похилій площині.
Коля ще раз рвонувся, ударився потилицею об поручень. Попливли перед очима червоні кола. А потім запали темрява й тиша.
* * *
На канапі в каюті дирижабля лежить зв’язаний Коля Рибаков. Поламаний стілець на підлозі, зсунутий стіл, розкидані речі свідчать, що підліток продовжував боротьбу і тут.
На стільці проти Колі, спершись руками на коліна, сидить бородатий, — йому років тридцять, — і промовляє гучним басом:
— Востаннє запитую: віддаси карту?
— Іди геть, фашист! — цідить крізь зуби Коля.
— Одумайся, хлопче!
— Іди геть!
Бородань усміхнувся, вийшов з каюти. Біля порога стрівся з старим у цивільному.
— Ну, як, Федю? — запитав той стурбовано.
— Бешкетує, товаришу академік! Довелося зв’язати. Ось так, товаришу академік: кажуть, молодь нині не та, що раніше була. А поглянули б ви на цього пуцьверінка! Я до нього вже й ладком — машину навіть пропонував, — і з погрозами. А він…
— Даремно, Федю! — незадоволено похитав головою старий. — Ви б краще пояснили йому що до чого.
— Пояснював. Не хоче навіть слухати.
— Ну, гаразд. Тепер спробую я. Старий відчинив двері каюти, зупинився на порозі. Усміхнувся:
— Ну, здрастуй, герою! Федю, розв’яжіть хлопчика… Тебе звуть Коля?
Хлопець дивився на старого мовчки, спідлоба.
— Колю, якщо через… — старий поглянув на годинник. — Якщо через годину в мене в руках не буде тієї карти, яку ти взяв, загинуть сотні, а то й тисячі людей.
Отут уже Коля не витримав.
— А якщо буде, то через годину загинуть мільйони, так? Ви зірвете атомну бомбу, так? Нема в мене карти. Я її викинув.
— Дурненький! Це буде мирний вибух! Мирний! — старий витяг з кишені піджака партквиток, розгорнув його перед очима хлопця. — Бачиш?
Пильно, насторожено дивився Коля то на партквиток, то на старого. Сказав сухо:
— Партквиток можна підробити або вкрасти… — примружив повіки. — А японець — хто?
— Японець? Так це видатний учений, геофізик Судзукі… — старий на мить замислився. — Ну, гаразд, ходімо, я тобі все покажу і поясню. Тільки, прошу, не бешкетуй і не тікай. У нас немає часу.