Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Серия: Гарри Поттер #3
- Год: 2002
- Язык: украинский
- ISBN: 966-7047-36-9
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і в'язень Азкабану». Краткое содержание книги:
Але Мелфой, злісно блиснувши очима на Гаррі, нахилився й просичав:
— Гей, Поттер, хочеш сам зловити Блека?
— Авжеж, — недбало озвався Гаррі.
Тонкі Мелфоєві губи скривилися в посмішці.
— На твоєму місці, — тихо вимовив він, — я б давно уже щось робив. Я б не сидів у школі, як чемнюсінький хлопчик, а скрізь би його шукав.
— Перестань патякати! — обурився Рон.
— Ти що, Поттер, не знаєш?— видихнув Мелфой, а його бляклі очі звузилися.
— Що не знаю?
Мелфой глузливо реготнув.
— Мабуть, не хочеш підставляти власну шию, — мовив він. — Карочє, сподіваєшся на дементорів? А я на твоєму місці помстився б. Я сам би його вистежив.
— Що ти таке верзеш? — розсердився Гаррі, але тут заговорив Снейп:
— У вас у казанцях уже всі компоненти. Тепер треба, щоб розчин трохи настоявся. Ви тим часом усе поприбирайте, а тоді випробуємо настійку Лонґботома...
Креб і Ґойл відверто зареготали, а бідолашний Невіл гарячково розмішував настійку. Герміона потайки шепотіла, що йому робити. Гаррі й Рон, усе поприбиравши, пішли до кам'яної раковини мити руки й черпачки.
— Що мав на увазі Мелфой? — зашепотів Гаррі, підставляючи руки під крижаний струмінь, що дзюркотів з гаргуйлевої пащі. — За віщо я мав би мститися Блекові? Він мені нічого не зробив... поки що.
— Він просто вигадує, — сказав Рон, — хоче, щоб ти зробив якусь дурницю...
Перед самим закінченням уроку Снейп підійшов до Невіла, котрий зіщулився біля свого казанця.
— Підходьте всі сюди, — звелів Снейп, поблискуючи чорними очима, — поглянемо, що станеться з жабкою Лонґботома. Правильно настояний розчин перетворить її на пуголовка. Якщо ж він усе наплутав — а я в цьому не сумніваюся, — то його жабка здохне.
Ґрифіндорці боязко приглядалися. Слизеринці були вельми збуджені. Снейп узяв Тревора, зачерпнув маленькою ложечкою Невілової настійки — вона була вже зелена — і влив її Тревору в пельку.
Запанувала тиша. Тревор проковтнув — лясь! — і на Снейповій долоні зазміївся пуголовок.
Ґрифіндорці шалено заплескали. Снейп невдоволено витяг з кишені флакончик, капнув на пуголовка якоїсь рідини, і Тревор знову став самим собою.
— П'ять очок з Ґрифіндору, — сказав Снейп, і на обличчях учнів зів'яли усмішки. — Міс Ґрейнджер, я ж казав не допомагати йому. Урок закінчено.
Гаррі, Рон і Герміона піднялися у вестибюль. Гаррі й далі обмірковував Мелфоєві слова, а Рон обурювався Снейпом.
— Зняти з Ґрифіндору п'ять очок, бо настійка була чудова! Чом ти не надурила його, Герміоно? Треба було сказати, що Невіл сам її зробив!
Але Герміона не відповідала. Рон озирнувся.
— А де вона?
Гаррі теж озирнувся. Їх минали інші учні, що прямували на обід до Великої зали.
— Вона йшла за нами, — спохмурнів Рон.
Повз них пройшов Мелфой у супроводі Креба і Ґойла. Він самовдоволено усміхався.
— Ось вона, — сказав Гаррі.
Захекана Герміона бігла по сходах нагору. Однією рукою вона стискала портфель, а другою мовби запихала щось у мантію.
— Як ти це зробила? — здивувався Рон.
— Що? — перепитала Герміона.
— Ти щойно була в нас за спинами, а тут раптом опинилася перед нами.
— Що? — Герміона трохи розгубилася. — Ну... просто я дещо забула й мусила вернутися. Ой! — Герміонин портфель раптом тріснув по шву. Гаррі не здивувався, адже там було напхано з десяток важезних книжок.
— Навіщо ти це все тягаєш? — запитав Рон.
— Та в мене ж он скільки предметів, — відповіла захекана Герміона. — Потримай, будь-ласка.
— Але ж... — Рон глянув на обкладинки книжок, — у нас нема сьогодні цих уроків. Лишився тільки захист від темних мистецтв.
— Ну... так, — завагалася Герміона, знову запихаючи всі книжки в портфель. — Цікаво, що буде на обід? Я вмираю з голоду, — змінила вона тему й рушила до Великої зали.
— У тебе не виникає відчуття, що Герміона щось від нас приховує? — глянув на Гаррі Рон.
Коли вони прибули на перший урок захисту від темних мистецтв, професора Люпина ще не було. Посідавши, витягли книжки, пера, пергамент, і чекали. Люпин нарешті зайшов, легенько всміхнувся і поклав на стіл свій старенький портфель. Він і далі був одягнений досить убого, але видавався не таким виснаженим, як у поїзді, ніби нарешті трохи від'ївся.
— Добрий день, — привітався він. — Прошу сховати всі підручники. Сьогодні в нас практика. Залишіть лише чарівні палички.
Учні здивовано перезирнулися і заховали все в портфелі. Вони ще ніколи не мали практичних занять із захисту від темних мистецтв, якщо не враховувати один торішній урок, коли Локарт притарабанив до класу клітку з ельфами і випустив їх на волю.
— От і добре, — сказав професор Люпин, коли всі вже були готові, — а тепер прошу за мною.
Спантеличені, але зацікавлені учні встали і вийшли слідом за професором. Він повів їх порожнім коридором, а тоді звернув за ріг. Там вони натрапили на Півза Полтерґейста, що висів у повітрі догори ногами і заліплював жуйкою замкову шпарину. Побачивши Люпина, Півз загойдав ногами і заспівав:
Зазвичай Півз, хоч і був зухвалим грубіяном, ставився до вчителів з певною повагою. Усі дивилися на професора Люпина і чекали на його реакцію. На їхній подив, він і далі всміхався.
— На твоєму місці, Півзе, я відліпив би жуйку зі шпарини, — спокійно мовив він. — Містер Філч не зможе зайти по мітли.
Філч був гоґвортським сторожем, бездарним і вічно роздратованим чарівником, який безперестанку воював з учнями і з тим же Півзом. Півз, однак, пустив Люпинові слова повз вуха і лише зневажливо пирхнув.
Професор Люпин зітхнув і витяг чарівну паличку.
— На такий випадок є непогане маленьке закляття, — сказав він учням через плече. — Дивіться уважно.
Він підняв паличку на рівень плеча, скерував її на Півза і промовив: "Вадівазі!"
Жуйка кулею вилетіла з замкової шпарини і влучила Півзові просто в ліву ніздрю. Він шугнув угору, а тоді щез, проклинаючи все на світі.
— Круто, пане професоре! — захоплено вигукнув Дін Томас.
— Дякую, Діне, — сказав професор Люпин і заховав чарівну паличку. — Йдемо далі?
Вони зрушили з місця, а учні з усе більшою повагою позирали на вбогого професора Люпина. Пройшовши іншим коридором, Люпин зупинився перед учительською.
— Прошу заходити, — він відчинив двері і відступив набік.
У порожній учительській — довгій, оббитій панелями кімнаті — стояло безліч старих пошарпаних стільців. На одному сидів професор Снейп і дивився, як заходять учні. Його очі поблискували, а вуста кривилися в єхидній посмішці. Коли професор Люпин хотів зачинити за собою двері, Снейп сказав:
— Не зачиняй, Люпине. Я волів би на це не дивитися. — Він підвівся і стрімко пройшов повз учнів, аж чорна мантія замайоріла за його спиною. У дверях він розвернувся на підборах і промовив:
— Люпине, хочу тебе попередити, що серед цих учнів є Невіл Лонґботом. Моя тобі порада: не став перед ним надто складних завдань. Хіба що міс Ґрейнджер знову шепотітиме йому на вухо підказки.
Невіл почервонів. Гаррі люто зиркнув на Снейпа. Мало того, що він замучив Невіл а на своїх уроках, а тепер ще й глузує з нього перед іншим учителем.
Професор Люпин здивовано підняв брови.
— А я власне хотів би, щоб Невіл мені зараз допоміг, — сказав він. — Переконаний, що він чудово впорається.
Невіл став, здається, ще червоніший. Снейп зневажливо скривився і вийшов, грюкнувши дверима.
— Ну, гаразд, — мовив професор Люпин і повів учнів до протилежної стіни кімнати, де не було нічого, крім старої шафи, в якій зберігалися запасні учительські мантії. Коли професор Люпин підійшов до шафи, вона зненацька захиталася і гупнулася об стіну.