Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Серия: Гарри Поттер #3
- Год: 2002
- Язык: украинский
- ISBN: 966-7047-36-9
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і в'язень Азкабану». Краткое содержание книги:
— Не лякайтеся, — заспокоїв професор Люпин тих учнів, які стривожено відскочили назад. — Це звичайний привид-ховчик.
Але більшість учнів, здається, таки занепокоїлися. Невіл дивився на професора Люпина нажаханими очима, а Шеймус Фініґан боязко поглядав на клямку, що вже аж тряслася.
— Ховчики люблять темні тісні місця, — пояснив Люпин. — комори, скрині, шафки під умивальниками... один мені був трапився навіть у кімнатному годиннику. Цей з'явився тут щойно вчора. Я попросив пана директора залишити його для нашого сьогоднішнього заняття. Ну, а тепер постає перше питання: хто такий ховчик?
Герміона підняла руку.
— Це так званий боґарт-формополох, — випалила вона. — Він міняє свій вигляд і перетворюється на те, що, на його думку, може нас найбільше налякати.
— Навіть я не зміг би пояснити краще, — похвалив її професор Люпин. Герміона зашарілася. — Отож ховчик, який сидить тут у пітьмі, ще не набрав ніякої форми. Він ще не знає, що саме може налякати того, хто стоїть перед шафою. Ніхто не знає, як виглядає сам ховчик, але щойно я його випущу, він одразу стане тим, чого кожен з нас боїться найбільше.
— А це означає, — вів далі професор Люпин, не зважаючи на Невіла, що мало не зомлів зі страху, — що на початку ми маємо перед ховчиком значну перевагу. Можеш сказати, Гаррі, яку саме?
Нелегко було відповідати на запитання, коли поруч аж підстрибувала Герміона, тягнучи руку, але Гаррі спробував.
— Hy-y... нас тут багато, і він зразу й не збагне, якої форми йому набути.
— Саме так, — зрадів професор Люпин, а Герміона розчаровано опустила руку. — 3 ховчиком найкраще мати справу гуртом. Він тоді розгублюється чим йому ставати — безголовим трупом чи слимаком-тілоїдом? Якось ховчик на моїх очах хотів налякати відразу двох людей і перетворився в слимачка без голови. Було зовсім не страшно... Заклинання, що збиває з пантелику ховчика, доволі просте, але вимагає великої зосередженості. Річ у тім, що найкраща зброя проти нього — сміх. Тому спробуйте змусити ховчика перетворитися на щось кумедне. Спочатку вивчимо це заклинання без чарівних паличок. Прошу повторити за мною: рідікулюс!
— Рідікулюс! — хором вигукнули учні.
— Добре, — похвалив їх професор Люпин. — Дуже добре. Але це була найпростіша частина. Бачите, самим лише словом тут не обійтися. І саме тут, Невіле, мені знадобиться твоя поміч.
Шафа знову затремтіла, хоч і не так сильно, як Невіл, що ступив уперед з таким виглядом, ніби йшов на шибеницю.
— Так, Невіле, — сказав професор Люпин. — Насамперед головне: чого ти боїшся найбільше в світі?
Невілові вуста заворушилися, але не пролунало ані звуку.
— Вибач, Невіле, не зрозумів, — підбадьорив його професор Люпин.
Невіл благально озирнувся і ледь чутно прошепотів:
— П-професора Снейпа.
Майже всі зареготали. Навіть Невіл вибачливо усміхнувся. А от професор Люпин замислився.
— Професора Снейпа... гм... Невіле, здається, ти живеш з бабусею?
— Т-т...так... — захвилювався Невіл. — Але... я не хочу, щоб ховчик перетворився на бабусю.
— Ні-ні, ти мене не зрозумів, — усміхнувся професор Люпин. — Прошу нам сказати, як зазвичай одягається твоя бабуся?
Невіл здивувався, але відповів:
— Ну-у.. вона завжди носить один і той самий капелюшок. Такий високий, з плюшевим яструбом на вершку. Тоді... довгу сукню... зеленого кольору... іноді лисяче хутро...
— А яку торбинку? — запитав професор.
— Велику червону, — відповів Невіл.
— Гаразд, — мовив професор Люпин. — А ти добре пам'ятаєш той одяг, Невіле? Можеш чітко його уявити?
— Так... — нерішуче мовив Невіл, не знаючи, чого чекати далі.
— Ховчик вирветься з шафи, побачить тебе, Невіле, і перетвориться на професора Снейпа, — сказав Люпин. — Тоді ти спрямуєш на нього чарівну паличку... ось так... вигукнеш "Рідікулюс!" і уявиш собі бабусин одяг. Якщо все вдасться, професор Снейпховчик з'явиться перед нами в капелюшку з яструбом, у зеленій сукні і з великою червоною торбиною в руках.
Усі зареготали. Шафа шалено захиталася.
— Якщо у Невіла все вийде, ховчик почне лякати всіх по черзі, — додав професор Люпин. — Постарайтеся згадати, чого ви боїтеся найдужче, і спробуйте страховисько перетворити на посміховисько.
Усі в кімнаті затихли. Гаррі замислився... Чого він боявся найбільше в світі?
Спочатку подумав про Лорда Волдеморта — Волдеморта, що відновив колишню могутність. Але не встиг розпочати уявну контратаку на Волдемортаховчика, як перед ним зринув жахливий образ...
Лискуча, напівзогнила рука, що по-зміїному ховається під чорним плащем... хрипке протяжне дихання з невидимого рота... пронизливий холод, що накриває з головою...
Гаррі здригнувся і глянув, чи ніхто цього не помітив. Майже всі стояли з заплющеними очима. Рон бурмотів: "Забери лапи". "Він, звичайно, думає про павуків", — здогадався Гаррі. Рон боявся їх до смерті.
— Усі готові? — запитав професор Люпин.
Гаррі раптом відчув страх. Він ще не був готовий. Що придумати проти дементора?.. Але не хотів затримувати інших, бо всі вже кивали головами і закочували рукави мантій.
— Невіле, ми всі відійдемо назад, — сказав професор Люпин. — Щоб ти мав вільне місце, гаразд? Потім я покличу наступного учня... Усі відійдіть, не заважайте Невілові...
Учні відступили до стіни. Невіл залишився перед шафою сам-один. Він був блідий і переляканий, але теж закотив рукави мантії і наставив чарівну паличку.
— На рахунок "три", Невіле, — сказав професор Люпин і скерував свою паличку на ручку шафи. — Раз... два... три!
Струмінь іскор вирвався з кінця чарівної палички професора Люпина і влучив у ручку. Шафа розчахнулася, і з неї, люто втупившись у Невіла, ступив гачконосий і зловісний професор Снейп.
Невіл відступив, але не опускав палички, лишень беззвучно ворушив губами. Снейп насувався на нього, нишпорячи у своїй мантії.
— Р-р-рідікулюс! — пискнув Невіл.
Щось ляснуло, немов батогом, і Снейп зупинився. Тепер на ньому красувалася довга, оздоблена мереживами сукня і високий капелюшок з поїденим міллю плюшевим яструбом на вершку. На руці в нього погойдувалася велика яскраво-червона жіноча торбина.
Усі попадали з реготу. Ховчик розгублено озирався, а професор Люпин вигукнув:
— Парваті! Тепер ти!
Парваті з застиглим обличчям ступила наперед. Снейп повернувся до неї. Лясь! — і замість нього з'явилася закривавлена й перебинтована мумія. Її незряча фізія втупилася у Парваті. Мумія простягла руки і, човгаючи ногами, повільно стала наближатися до неї...
— Рідікулюс! — крикнула Парваті.
Бинти на мумії розмоталися, заплутали ноги, і мумія гепнулася навзнак на підлогу. Голова її покотилася по підлозі.
— Шеймус! — гукнув професор Люпин. Шеймус миттю змінив Парваті.
Лясь! — і замість мумії з'явилася жінка з довгим, аж до землі, чорним волоссям і кощавим зеленкуватим лицем: то була бенші, провісниця смерті. Вона роззявила рота, й кімнату оглушив довгий і пронизливий неземний вереск, від якого волосся на Гарріній голові стало сторч...
— Рідікулюс! — вигукнув Шеймус.
Бенші захрипіла і схопилася за горло — у неї пропав голос.
Лясь! — замість бенші постав щурик, що ганявся за власним хвостом. Ще ляск — і замість нього зринула гримуча змійка. Вона звивалася і смикалася, аж доки... — лясь! — обернулася в налите кров'ю око.
— Він розгубився! — закричав Люпин. — Ми вже близько!.. Дін!
Дін вибіг наперед.
Лясь! — на підлозі підстрибнула відтята рука і покраб'ячому поповзла до Діна.
— Рідікулюс! — загорлав Дін.
Щось клацнуло, і рука втрапила в мишоловку.
— Чудово!.. Роне, тепер ти!
Вистрибнув Рон.
Лясь!!!
Хтось із учнів заверещав. Величезний павук, заввишки метрів зо два, насувався на Рона, загрозливо клацаючи клешнями. На якусь мить Гаррі здалося, що Рона заціпило. Але тоді...