Чотири танкісти і пес – 2
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #2
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 2». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
Черешняк дивився на все це байдуже, зацікавив його лише садівницький ніж: відкрив серповидне лезо, помацав пальцем і, переконавшись, що гостре, сховав до кишені. Більше нічого вартого уваги не помітив. Узяв на кухні емальоване відро і попрямував через подвір'я.
У хліві зустрів його благальний погляд темних каламутних очей. Знайшов ослінчика, сів біля рябої, доїв рівними, спокійними рухами. Оглядаючись, корова дзенькала ланцюгом і вдячно мукала. Шарик стояв поряд, облизуючись, а потім тихо заскавчав.
– Де миска? – запитав Черешник.
Пес вибіг. У тиші дзюрчали білі струминки молока. Відро було майже повне. Шарик повернувся із чималою каструлею в зубах. Томаш налив йому і, всміхаючись, дивився, як спраглий пес жадібно хлебче. Корова намагалась язиком дістати до руки свого благодійника, який кидав їй сіно до ясел.
– Почекай, прийду ще до тебе, прийду, – обіцяв Томаш, чухаючи її по білому підгруддю, по лобі, міченому чорними плямами, а потім обережно торкнувся зламаного рога.
Забравши відро, свиснув собаці й пішов до палацу, але не по шосе, а навпрошки поміж хатами. Задоволений, мугикав маршову мелодію.
Вийшов з-за рогу будинку і раптом зупинився, притиснувшися спиною до стіни.
Через одчинену браму побачив, як двоє цивільних німців вносять до сарая Григорія та Лідку із зв'язаними аа спиною руками. Схопився за автомата, але, глянувши в мовчазні темні вікна палацу, завмер. Німців тут могло бути більше, та ще й озброєних. З жалем подумав, що віддав чотири добрячі гранати і, згадавши порізаний парашут, міцніше притиснувся до стіни.
Тим часом ті двоє вийшли і почали заштовхувати в сарай автомашину. З сарая вилітали сполохані кури, бігли через подвір'я, обурено кудкудакаючи. Перегодом німці вийшли. Жінка, злостиво посміхаючись, замкнула двері. Чоловік підійшов до брами, оглянув ум'ятину від уда-РУ буфера, повільно зачинив браму і довго дивився на безлюдне село.
За рогом хати, там, де стояв Томаш, залишилося лише перекинуте відро і калюжа молока, з якої пили горобці. Подув вітру засипав свіжі сліди на піску, полишені втікачем. В лопухах під муром причаївся собака. Але німець біля брами не бачив цього, хоч дивився дуже пильно.
Розділ IV ЧОРНИЙ ЛІС
Під широким темно-зеленим листям лопухів було парко. Тхнуло курявою і гусячим послідом. До вечора, здавалося б, далеко, але тут, у сутінках, тонко нищали комарі, відшукуючи на вухах, носі та біля очей бодай клаптик голої шкіри, щоб напитися крові. Пес, не кліпаючи очима, навіть дихав неглибоко, щоб не видати себе. Коли не знаєш, як діяти, замри – наказує споконвічний закон пущі, а Шарик саме не знав, що йому робити.
Він чудово розумів, що лиха пригода трапилася з Лідкою і Григорієм, та не міг кинутися на ворогів, бо були озброєні: йшов від них міцний ворожий дух мастила й пороху. Вирішувати мав новенький, який хвилину тому напоїв собаку молоком, але він зник. Можна побігти по його сліду, який, певно, веде до танка, але тим часом тут… Дві чорні цятки над бровами зсувалися щоразу більше, і подовжня зморшка на собачому лобі сповзала нижче й нижче на вологі ніздрі.
Чорний кіт виліз перед браму палацу. Сів, вигріваючись на сонці. Вигнувся і почав вилизувати собі спину. Вряди-годи озирався навколо, і якоїсь миті примружені котячі очиці вгледіли серед лопухів ворога. Вигнувши спину, кіт пирхнув.
Шарик, давно вже приготовлений до стрибка, вишкірив ікла, та враз одмовився від атаки, пригадавши, що має значно важливіші справи, ніж гонитва за котом. Притиснувши морду до землі, позадкував плазом.
Кіт, трохи здивований, але гордий, піднявши вгору хвіст і злегка помахуючи ним, дивився, як собака, стрибнувши з-під стіни в сад, зник, за хатою. Повагавшися трохи, ступив навіть кілька величних кроків уперед, але зразу повернув назад, відчуваючи, що ближчий контакт з противником скінчився б гірше.
Зустріч з котом була для собаки ніби легким поштовхом, який скочує камінь з стрімкого схилу. Напружені, готові до стрибка м'язи вимагали невпинної дії. Шарик перебігав вовчим клусом з тіні в тінь, від схованки до схованки, продирався через кущі, кропиву та лободу вздовж стін палацу і господарських будівель. Кожних кільканадцять метрів сповільнював ходу або навіть зупинявся, прислухався і, підводячи морду, ловив носом вітер.
У такий спосіб дістався до занедбаного тінистого парку. Біля високої вежі з мурованими зубцями згаяв чимало часу, спостерігаючи з куща бузку за навстіж відчиненим вікном, звідки несло димом, смаженим м'ясом і ворогами. Відійшовши далі од стін, переплив ставок, геть зарослий ряскою, і, скориставшись з нагоди, напився води.