Джек
- Автор: Доде Альфонс
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Омельченко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек». Краткое содержание книги:
Трагічна доля спіткала і Джека, головного героя, який у нерівному двобої з несправедливістю і самодурством намагається відстояти свою людську гідність.
Роман увійшов до золотого фонду світової літератури.
А які поблажливі до Маду були всі викладачі, як люб'язно посміхалися вони, поглядаючи на цю чорну кульку, що, незважаючи на свій природний розум, відмовлялася від усіх благ освіти і під густими кучерями зберігала не лише палкі спогади про рідний край, а й цілковиту зневагу до дурниць, які хотіли їй прищепити. У гімназії всі тішили себе надіями, пов'язаними з майбутньою державою Маду, могутньою й великою, так, ніби Маду уже ступав по вулицях Парижа під розкішним балдахіном з оторочками у супроводі батькової свити служників із віялами з пір'я та воїнів з пучками дротиків у руках.
Коли Маду стане королем!..
Цими словами починалися й кінчалися усі їхні розмови. Відразу після коронації Маду вони поїдуть усі разом у його країну. Лабассендр мріяв облагородити грубу музику Дагомеї і вже бачив себе директором місцевої консерваторії і капельмейстером королівської капели. Пані Моронваль-Декостер сподівалася широко запровадити свою методу, – вона вже уявляла просторі класи, численні темні мати, на яких сидітимуть маленькі учні. А Гірш у своїх мріях укладав у незліченні ліжка, поставлені рядами, усю ту дітлашню і провадив на ній свої небезпечні досліди ескулапа-самоука, будучи упевненим, що у поліції не виникне найменшого бажання втручатися в його експерименти.
Через таке обожнювання перші місяці життя в Парижі здалися королевичу приємними, до того ж Париж – столиця світу, де вигнанці найменше нудьгують, певно, тому, що в його атмосфері кожен знаходить щось подібне до атмосфери рідного краю.
Якби ще й небо посміхалося частіше, якби не сіялась так часто мжичка та не лив як з відра дощ, якби не заметілі білого пуху, того снігу, який так скидається на стигле насіння, що вилітає з розкритих коробочок бавовнику, якби сонце не куталося в легке запинало, а гріло по-справжньому та якби ще й Керіка час від часу з'являлася в проїзді Дванадцяти будинків із сагайдаком за плечима, з бронзовою рушницею і браслетами на голих руках – Маду був би цілком щасливим.
Та раптом його доля різко змінилася.
Якось «мусьї Бонфіс», з'явившись у гімназії Моронваля, привіз зловісні новини із Дагомеї. Короля Ракк-Маду-Гезо скинуто з трону і ув'язнено людьми з племені Ашанті, які захопили його країну і заснували нову династію. Всі королівські війська і полки амазонок були переможені, розігнані, винищені, а Керіка, дивом врятувавшись і переховуючись у Бонфісовій факторії, передавала Маду прохання лишатися у Франції і берегти «грі-грі». Так було й написано: якщо Маду не загубить свого амулета, він буде правити Дагомеєю.
Лише це переконаний й додавало мужності маленькому королю. Моронваль, який не вірив у амулети, пред'явив рахунок – і який рахунок! – «мусьї Бонфісу»; той заплатив і цього разу, але поставив до відома власника пансіону, що надалі, якщо Моронваль згоден лишити в себе Маду, то він повинен розраховувати не на негайну винагороду, а на вдячність і благодіяння короля після того, як тому усміхнеться воєнна фортуна і допоможе йому знову сісти на трон. Треба було вибирати між цією хисткою надією і відмовою.
Моронваль із напускним благородством промовив:
– Я беру виховання дитини на себе.
Відтепер хлопчик перестав бути його королівською високістю.
Де й ділася колишня пошана, запопадливість і увага, якими оточували негреня. Всі лютували на нього через невиправдані особисті надії і з будь-якої нагоди зривали на ньому злість. Спочатку Маду став звичайнісіньким вихованцем, схожим на інших у всьому аж до ґудзиків на мундирі, його лаяли, карали, лупцювали, він спав у тому самому сараї, що й інші діти, підлягав загальним для учнів правилам.
Хлопчик нічого не розумів: марно він вдавався до своїх милих витівок, робив смішні гримаси – все, що колись так усіх тішило, тепер наштовхувалось на незбагненний холод.
Ще гірше стало, коли через кілька триместрів Моронваль, не одержуючи більше за нього грошей, дійшов висновку, що Маду – дармоїд. Тоді його позбавили навіть прав звичайного вихованця, – хлопчик перетворився на попихача... Задля економії якраз було звільнено служника, і хоч Маду й обурювався, а все ж мусив стати на його місце.
Коли йому вперше дали в руки мітлу і показали, що треба робити, він уперто протестував. Але Моронваль мав незаперечні доводи, і після доброї прочуханки хлопчик змирився.
А втім, він волів підмітати підлогу, ніж учитися читати.