Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Знявся вітер, і червона ганчірка, з якої капала фарба, повимазувала все, що висіло поряд. На винуватця посипався град погроз і прокльонів; жінки сердито вимахували кулаками і з такою люттю кляли і малого бешкетника, і його матір, що Сапатерін поквапно схопив свій дорогоцінний плащ і чимдуж кинувся навтіки, весь заляпаннй червоною фарбою, ніби щойно когось зарізав.
Сеньйора Ангустіас, жінка опасиста, дужа й вусата, яка не боялась чоловіків і за свою рішучу та незалежну вдачу була в пошані серед жінок, почувала себе безпорадною перед упертістю сина. Що з ним робити?.. її рука погуляла по всіх частинах хлопцевого тіла; не один віник вона поламала на ньому, і все даремно. «Цей ледащо, — казала мати, — терпить палицю, як пес». Звикнувши на різниці до ударів молодих бичків, до безжальних коров’ячих ратиць, до дрючків погоничів та різників, — а ці люди не церемонилися з хлопчаками, схибленими на тавромахії, — Хуан сприймав материнські стусани як щось неминуче в своєму житті бродяги, як плату за харчування, і поки мати кляла його та духопелила, він наминав кусень черствого хліба, аж за вухами лящало, і навіть гадки не мав виправлятись.
Погамувавши голод, хлопець негайно тікав із дому, користаючись із того, що сеньйора Ангустіас майже завжди була на якійсь роботі і не могла його затримати.
На вулиці Кампана, цьому форумі, де збираються любителі кориди і куди миттю долітають усі новини про бій биків, Хуан зустрічався зі своїми приятелями і не раз чув од них слова, які сповнювали його хвилюванням і радістю.
— Завтра корида, Сапатеріне.
У провінційних містечках на храмові свята завжди влаштовувалися капеї. Ось туди й виряджалися малі тореро, заздалегідь уявляючи, як потім вихвалятимуться перед товаришами своїми подвигами на аренах Асналь-кольяра, Больюльйоса чи Майрена. Вирушали ще звечора, влітку — перекинувши плащ через плече, взимку — кутаючись у нього, і дорогою безупину розповідали один одному всякі історії про биків.
Якщо подорож тривала кілька днів, ночували просто неба або просилися на сінник до якогось заїзду. Ох і діставалося ж виноградникам, баштанам та смоковницям, які траплялися на їхньому шляху в кінці літа!.. Єдине, що непокоїло хлопчаків, це загроза зустрітися з іншою ватагою, такою самою «квадрильєю», якій могло спасти на думку прийти в те саме село і скласти їм нещадну конкуренцію.
Діставшись до мети своєї подорожі, — стомлені, з пилюкою на бровах і в роті, зі збитими до крові ногами, — хлопці йшли прямо до алькальда: найсміливіший брав на себе обов’язки імпресаріо і починав вихваляти високу майстерність «своїх людей»; юні шукачі пригод були просто щасливі, коли місцева влада великодушно пускала їх ночувати у стайню сільського заїзду; а іноді ще й дарувала їм чавунець ольїОлья — народна іспанська страва: м’ясо, тушковане з овочами., який вони спорожняли за одну мить. Наступного ранку сільський майдан обгороджували возами та лавами й випускали на цю арену старих биків. То були справжні гори тугого тіла, увінчані величезними рогами з гострими скалками, посмуговані шрамами та рубцями. Ці «заслужені ветерани» багато років виступали на коридах, улаштованих з нагоди місцевих свят і, образно кажучи, «знали латину» — такі були хитрющі й утаємничені в усі тонкощі тавромахії.
Прилаштувавшись у безпечному місці, сільські парубки підколювали биків гаррочамиГарроча — спис завдовжки до чотирьох метрів, яким пікадори штрикають биків, щоб їх роздражнити., але людей цікавили не так бики, як «тореро з Севільї». Хлопчаки махали перед биком червоними клаптями, ноги в них тремтіли від страху, але приємно обтяжений шлунок додавав бадьорості. Бик змахував рогами, і горе-тореадор летів беркицьма на радощі публіки. А коли якийсь із гастролерів, переляканий на смерть, хотів перелізти через загорожу, безжальні селяни зустрічали його лайкою, били по руках, як він хапався за дошки, шмагали по ногах дубцями й кричали: «Куди, безсоромна пико! Ану, повернися лицем до бика, боягузе!..»