Принцеса і королева, або Чорні та Зелені
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Світ "Пісні льоду та вогню" #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Принцеса і королева, або Чорні та Зелені». Краткое содержание книги:
ПОПЕРЕДЖЕННЯ: немає жодного сенсу читати повість як окремий твір без знайомства зі світом «Пісні льоду та вогню». Конче необхідно ознайомитися хоча б з першим романом циклу, «Гра престолів», щоб розуміти місце дії та контекст подій.
Читачеві пропонується самодіяльний, некомерційний, не опублікований на папері переклад повісті на українську мову, зі значними елементами експериментальної літературної адаптації до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен мають в цьому перекладі цілком українське звучання або колорит прилеглих і споріднених народів. Традиція такого перекладу Дж. Р.Р. Мартина була започаткована у роботі над романами «Гра престолів» і «Чвара королів», а також трьома додатковими повістями циклу, і продовжується нині повістю «Принцеса і королева».
Номери та назви розділів (умовні, за місцем подій) додані при перекладі. У оригінальному тексті поділ на розділи відсутній. Внесено також незначні композиційні зміни.
Переклад В.Бродового, грудень 2013 — січень 2014 р.
IX. Медовуха
За два тижні по тому скрута спіткала у Обширі князя Ормунда Вишестража — він опинився між двох ворожих військ. Тадеуш Рябин, князь на Золотогаї, та Том Буйцвіт, байстрюк Лихомостя, насунулися на князя з північного сходу з силою-силенною кінного лицарства, тоді як пан Алан Чмелик, князь Алан Тарлі та князь Овейн Костян з’єднали свої затяги, щоб відрізати йому відступ до Старограду. Дві сили зімкнулися на березі річки Медовухи навколо війська Вишестража і напали водночас і спереду, і ззаду. Князь побачив, як лави його вояків ламаються, і поразка здавалася йому вже неминучою… аж тут над бойовиськом майнула величезна тінь, і над головами почулося жахливе ревище, в якому потонув брязкіт криці на криці. Над полем з’явилася Тессаріона, Синя Королева, забарвлена у кольори кобальту та міді. На її спині летів наймолодший з синів королеви Алісенти — п’ятнадцятирічний Даерон Таргарієн, зброєносець князя Ормунда.
Поява принца Даерона на драконі перевернула хід битви. Тепер нападали вояки князя Ормунда, горлаючи прокляття на ворогів, а люди королеви тікали з поля. До кінця дня князь Рябин відступив на північ з рештками свого війська, Том Буйцвіт лежав мертвий і обвуглений серед річкового очерету, двох Аланів узяли в полон, а князь Костян повільно помирав від рани, завданої Сиротинцем — чорним клинком Зухвалого Джона Розстана. Поки вовки та круки бенкетували на тілах загиблих, князь Вишестраж частував принца Даерона м’ясом зубра та добірними винами; він висвятив принца у лицарі овіяним казками валірійським мечем на ймення Пильний Сторож і нарік «Даероном Даруй-Вогонь». На це принц сумирно відповів:
— Пан князь надто добрі до мене. Адже честь перемоги належить Тессаріоні.
X. Двори принців
На Дракон-Камені після звістки про страшну поразку при Медовусі над чорним двором повисло пригнічення та відчай. Князь Бар-Емон навіть натякнув, чи не час вже поміркувати, щоб зігнути коліна перед Аегоном II. Та королева не хотіла про те й чути. Лише боги знають, що робиться у серцях людей, а тим паче жінок. Начебто вже зламана смертю одного сина, Раеніра Таргарієн, здавалося, віднайшла душевні сили після втрати другого. Смерть Джака загартувала її, випалила геть усі страхи, лишила в серці самий гнів та ненависть. Її милість усе ще мала більше драконів, ніж її зведений брат, і тепер плекала рішучість задіяти їх, не зважаючи на ціну та наслідки. Королева сказала чорній раді, що хоче потопити Аегона з усіма поплічниками у морі лютого вогню. Або вона викине його геть з Залізного Трону, або загине сама.
Схожа рішучість визрівала на іншому березі затоки у грудях Аемонда Таргарієна — принца, котрий правив у ім’я свого брата Аегона, поки той лежав тяжко хворий. Щоправда, Аемонд Кривий відчував до своєї зведеної сестри Раеніри саму лише зневагу, а за головну загрозу вважав власного дядька, принца Даемона, та велике військо, яке той зібрав у Гаренголі. Скликавши значкових панів і раду, принц-намісник оголосив про свій намір дати битву дядькові, покарати та привести до покори бунтівне річкове панство.
Та не всім радникам з зеленої ради припала до смаку відчайдушність принца. Аемонд отримав підтримку пана Крістона Колія, Правиці Короля, і пана Тайлана Ланістера, але великий маестер Орвил закликав його надіслати листа до Штормоламу і додати силу дому Баратеон до своєї власної, перш ніж братися до справи. Залізне Берло, князь Яспер Вильд, твердив, що з півдня слід прикликати князя Вишестража та принца Даерона — бо, мовляв, «один дракон — добре, а два — краще». Королева-удовиця теж закликала сина до обережності — вмовляла почекати, доки його брат король та дракон Сонцежар Золотий зціляться і матимуть змогу приєднатися до нападу.
Але принц Аемонд не мав смаку довго чекати. Він оголосив, що ані у братах, ані в їхніх драконах потреби не має — Аегона, мовляв, надто тяжко поранено, а Даерон ще замолодий. Так, Караксес — страшний звір, завзятий, хитрий, випробуваний у бою… але Вхагар старіша, лютіша і вдвічі більша. Септон Євстахій розповідав, що Бий-Родичів понад усе хотів забрати всю честь перемоги собі, не бажаючи ділити славу ані з братами, ані з кимось іншим. А казати йому хоч слово поперек ніхто не смів, бо поки Аегон II не підвівся з ліжка і не узяв до рук меча, законне намісництво та уся влада на державі належали Аемондові. Вірний своєму намірові, принц виїхав з Божої брами за два тижні на чолі війська у чотири тисячі людей.