Шукачі скарбів

1

— Ми або догралися, або загралися, — Моруга прикурив третю сигарету від недопалка другої. Він єдиний з усієї компанії курив, і це дратувало лише Бурта, колишнього запеклого курця. Славко покинув курити два роки тому, бо одного разу під час чергового депресивного періоду підрахував: на цигарки він витрачає грошей більше, аніж на спиртне, а в спиртному він себе ніколи особливо не обмежував. Просто випивав він, як не крути, не щодня, зате скурював майже пачку на день. Тому Бурт прийняв героїчне рішення звільнити свій бюджет від витрат на куриво. І коли це здійснилося, Шульга проголосив: ось типове підтвердження того, що всі позитивні зміни і в житті людини, і в суспільстві відбуваються лише за умови економічного стимулювання.

— Ми поки що не гралися, — зауважив Кошовий. — Ніхто не думав про аж такі серйозні наслідки.

— Для чого оце зараз мусолити — думав, не думав, дала, не дала? — Бурт підійшов до вікна, визирнув на вулицю з висоти шостого поверху. — Цікаво, нас пасуть чи ні?

— Кому треба нас пасти… Ще один у штірліца не награвся…

— Досить уже вам, — Шульга розумів — хлопці завели пусті теревені через те, що справді не уявляють собі, як треба діяти в подібній ситуації. Усі погодилися тільки з одним: доньку викрасти легше, але ті, хто розшукав і викрав Галину, свідомо не пішли простішим шляхом. Вони довели Ігореві: усі спроби заховати дружину, доньку, заховатися самому, тікати світ за очі чи захищатися в інший спосіб кінець кінцем виявляться марними. Тому краще змиритися, зробити те, що вимагається, і життя знову стане прекрасним.

— Може… Може, ти б подумав, мужик, і ну його, той зошит? — Кошовий пропонував такий вихід уже не вперше відтоді, як почалася вся ця історія. — Ми навіть не знаємо, наскільки правдива ця казка про скарби. До того ж ми особисто з цього нічого не будемо мати. Навіть — навіть! — якщо це все має під собою реальну основу…

— Знаю, знаю — на золоте родовище, яке знаходиться в Росії, не може претендувати будь-яка інша держава. Тим більше — її громадяни. Чули сто разів, — відмахнувся Шульга. — Ти ще плакатик напиши і на своїй конторі повісь: «Я охоче сплачую податки!»

Справа ось у чому: підприємець Михайло Кошовий справді пишався тим, що свідомо не працює з «чорним налом» і старанно сплачує податки в держбюджет. Він навіть говорив про це в одній телепрограмі, серед учасників якої він виявився чи не єдиним, хто свято вірив — сплачені податки йдуть на підвищення пенсій та зарплат бюджетникам, і за великим рахунком працюють на економіку держави. Коли друзі збиралися за спільним столом, у певний момент розмова зводилася до того, що Шульга, Моруга, а особливо — Бурт починали глузувати з принциповості, а коли глянути з іншого боку — наївності та дурості Кошового.

— Так, тільки не починайте зараз! — втрутився Антон, передчуваючи, що зараз розмова піде за традиційною схемою. — Галина не хоче віддавати нотатки діда бандитам. Це її спадщина, а коли так — то її право боротися за неї й не від давати в чужі руки. І не нам з вами з’ясовувати, тим більше — зараз, справді її дід знайшов у Сибіру унікальне родовище й хотів використати скарб на розбудову української держави в тайзі, чи це — сюжет для пригодницького роману або фільму. Навіть якщо це так, навіть якщо нам, цинікам, такі мрії видаються наївними, ситуації, в якій Галя, дружина нашого друга, опинилася тепер, це не змінить. Я не правий?