Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
День гніву - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

День гніву

Электронная книга - «День гніву». Краткое содержание книги:

Роман «День гніву» блискучого, хоч і вельми контроверсійного, українського письменника-еміґранта Юрія Косача (1908—1990), племінника Лесі Українки, — вочевидь, найталановитіше белетристичне відображення бурхливої епохи Хмельниччини в українській літературі. Написаний у Німеччині протягом 1947—1948 pp. і практично невідомий сучасному українському читачеві, цей високомайстерний роман змальовує яскраву картину вибуху всенародного повстання під проводом гетьмана Богдана-Зиновія Хмельницького 1648 року. Як пише у післямові до цього видання Марко Роберт Стех, відображення Косачем «козацько-української революції» XVII ст. надзвичайно модерне і на диво співзвучне з нашим часом, оскільки віддзеркалює численні паралелі з українською Революцією Гідності XXI ст.
1 ... 18 19 20 21 22 23 24 25 26 ... 217
Перейти на страницу:

— А що ви скажете, магістре, про actionem Хмельницького? Ачей ваше руське серце тріпочеться з утіхи?..

Римша хитрюще дивився на нього.

А Рославцеве обличчя виясніло.

— Silentium[133], майстре Римшо, — він посміхнувся, — скажу вам мою opinionem[134] згодом.

— Таїтесь, магістроньку, ой таїтесь… Але Римші не бійтесь, не продасть.

І сацюга, підморгуючи каправим оком, потягнув Рославця, що плутався в своїй драній падуанській киреї, ведмедюватий і незугарний, повз статечних міщан, які сахались від плюгавства наперед, де давали комедію. Весь натовп тиснувся в заулок Бляхарів, де напроти Ставропігії, в подвір’ї, як оголошував кличій, давали спектакулюм мандрівні італійці.

Тут Римша відлучився на мить від Рославця, кажучи, що quidam його чекає. Цього quidam Рославець уже кілька разів зустрічав з Римшею, підозрілого й зо злодійкуватими очицями.

8

— І ви, бидло, скурві сини сучої мами, хами зафайдані[135], ви ся з військом його мості коронного гетьмана міряєте? Ще вам кутниця[136] не відросла по Кумейках, хлопи смердячі, й ви знов за своє?

Горлав пан Сенюта, стримуючи бахмата, запіненого, молодого, що вигравав перед козацькими палісадами. Пан Сенюта, пан на Воютині й Голобродщині, син сенатора, показувався перед гетьманським сином, перед усім лицарством. Нагрудник меркло сяяв у ранішнім сонці — день встав у туманах, брів по заливних лугах у воді. На срібне цвяхування збруї сіла роса, малинова делія палала на Сенюті.

— Потороч, потороч ще трохи, — крикнув з воза Вергун, — тієї слави, що в голосі.

— Так наш бичок ревів, коли його тато білували, — кинув Федір Скоропадський.

Всі засміялись на шанцях.

— Зафайдані, песі діти, скурчибики[137], буде вам! — гукнув Сенюта. — Рук об вас неохота паскудити!..

— Короткі руки!.. Підійди ближче, ляше…

— Та це Сенюта — віропродавець, — гукнув Боговітин, — вихрестився за дуката й ляхам та єзуїтам халяндри[138] тепер танцює…

— Мовчи, — збагрянів Сенюта, — бо я тебе…

Лави коронного мигтіли панцерами й прапорцями. Ратники терпеливо сиділи в сідлах, ждучи, поки усього не переговорять, такий був звичай. Тільки коні нетерпляче гребли копитами й трясли вудилами, коні не розуміли, навіщо це пустомельство. Піхота лежала далі — сині кварцяні, жовті Потоцького, з довгими мушкетами й самопалами. Служба, тієї було найбільше, увіхалась між кінниками, розносила питво, билась навкулачки, служба була нетвереза ще з вчорашньої гульні. Вози з добром з’їздили безпересталі з невеликої гірки, толочили тирсу, возам не було видко краю, обоз тільки наспівав.

Крім Сенюти, басувало й інше панство. Шомберг пускав сам охотників, молодих — Гольшанського, Димінського, Гординського, з панцерної корогви, Лисакулю, що лиш з Замостської колегії, сина черкаського старости, Януша Коморовського, та багатьох інших гербових, загонистіших.

Стефан Потоцький, обнявши Катерину, рум’яну, дебелу повію з ямками на щоках, коли сміялась (її називали у війську просто — Каська), розлігшись на подушках у ридвані, дивився з цікавістю на герці. Мальвазія[139], виливаючись з келиха, липла янтарним блиском до атласу оббиття, до білого атласу кунтуша.

…Ой ладо, ладусі, підем до бабусі… —

співала Каська, плескаючи своєю долонею об Стефанову.

— Хами окопались і зробили campus volantes[140], — сказав ліниво Стефан, — гарматами вдаряти, але шкода пороху… Шкода пороху. Хай знесуть їх шаблями…

— Подаруєш мені чотирьох козачків, ваша мосте, — захихотіла Каська, — я їх у кочу запряжу й буду їздити по Кам’янці, по Львові, по Замостю…

— Й по Варшаві, моя дурненька, — сказав Стефан, — козачкам ніколи буде тебе возити, бо ми тут для них добру парню справимо. А кого займем, тому (це вже постановлено) ліва нога і права рука під сокиру, щоб не могли більше бунтуватися… Де Хмельницький?.. — крикнув він до Буковського, що проїхав повз ридван.

вернуться

133

Silentium (лат.) — тиша, мовчання.

вернуться

134

Opinionem (від лат. opinio) — думка.

вернуться

135

Зафайданий (пор. пол. zafajdać — загадити) — загиджений, забруднений.

вернуться

136

Кутниця — кишка.

вернуться

137

Скурчибик (пор. пол. skurczybyk) — пройдисвіт, негідник.

вернуться

138

Халяндра — старовинний циганський танець.

вернуться

139

Мальвазія — сорт солодкого виноградного вина.

вернуться

140

Campus volantes (лат.) — рухомі табори (Автор.).

1 ... 18 19 20 21 22 23 24 25 26 ... 217
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)