Джерело
- Автор: Браун Дэн
- Серия: Роберт Лэнгдон #5
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC
- ISBN: 978-617-12-5287-5, 978-0-38551-423-1, 978-617-12-5288-2, 978-617-12-4752-9, 78-0-38551-423-1
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Джерело». Краткое содержание книги:
— Я сказав їм, що мені потрібне надійне місце для зустрічі: без телефонів, відеокамер, сторонніх. Вони повели мене до бібліотеки. До того як сказати їм будь-що, я взяв з них обіцянку мовчати. Вони пообіцяли. Наразі, крім них, більше ніхто на землі не знає нічого про моє відкриття.
— Дивовижно! І як вони зреагували на твою розповідь?
Кірш знітився.
— Може, я не зовсім ідеально все подав. Ти знаєш, Роберте, коли розгоряються пристрасті, дипломат із мене ніякий.
— Так, я читав, що тобі не завадило б тренування чутливості, — усміхнувся Ленґдон. «Так само як Стіву Джобсу й багатьом іншим геніям-візіонерам».
— Тож відповідно до своєї природної прямоти я почав з того, що просто розповів їм правду — що я завжди вважав релігію такою собі формою масового самообману і як науковцеві мені важко прийняти той факт, що мільярди розумних людей покладаються на застарілі вірування, покликані їх заспокоїти й вести вперед. Коли вони спитали, чому я раджуся з людьми, яких не поважаю, я відповів, що хочу бачити їхню реакцію на моє відкриття, щоб мати уявлення про те, як його після оприлюднення сприймуть віряни світу.
— Дипломатично, як завжди, — скривився Ленґдон. — А ти знаєш, що не завжди чесність — найкраща політика?
Кірш відмахнувся.
— Мої думки щодо релігії й так широко відомі. Я думав, вони оцінять мою відвертість. Хай там як, після того я презентував їм свою роботу, детально пояснив, що саме відкрив і яким чином моє відкриття все змінює. Навіть дістав телефон і показав їм відео — визнаю, доволі ефектне. Вони втратили дар мови.
— Ну щось же вони мали сказати, — не відступався Ленґдон: йому ставало дедалі цікавіше дізнатися, що ж таке відкрив Кірш.
— Я сподівався на розмову, але християнський священик не дав решті двом і слова сказати. Переконував мене ще раз подумати, чи оприлюднювати цю інформацію. Я сказав, що подумаю до наступного місяця.
— Але ж ти збираєшся це зробити зараз!
— Авжеж. Я їм сказав, що подумаю кілька тижнів, щоб вони не запанікували й не почали втручатися.
— А якщо вони дізнаються про сьогоднішню презентацію? — спитав Ленґдон.
— Раді не будуть. Особливо один з них. — Кірш уважно подивився Ленґдонові в очі. — Організовував нашу зустріч єпископ Антоніо Вальдеспіно. Знаєш його?
Ленґдон напружився.
— З Мадрида?
Кірш кивнув.
— Той самий.
«Мабуть, не ідеальний слухач для радикального атеїста Едмонда», — подумав Ленґдон. Вальдеспіно, відомий своїми глибоко консервативними поглядами й сильним впливом на короля Іспанії, був дуже потужною фігурою в іспанській католицькій церкві.
— Цього року він приймав парламент, — сказав Кірш, — і, отже, з ним я домовлявся про зустріч. Він запропонував, що з’явиться особисто, а я попросив його взяти з собою представників ісламу та юдаїзму.
Світло знову пригасло.
Кірш важко зітхнув, заговорив ще тихіше:
— Роберте, я хотів поговорити з тобою перед презентацією, тому що мені потрібна твоя порада. Мені потрібно знати, чи, на твою думку, єпископ Вальдеспіно небезпечний.
— Небезпечний? — перепитав Ленґдон. — Як саме?
— Я показав йому те, що загрожує його світові, і мені потрібно знати, чи загрожує мені від нього якась фізична небезпека.
Ленґдон одразу похитав головою.
— Ні, це неможливо. Не знаю, що саме ти йому сказав, однак Вальдеспіно — стовп іспанського католицизму, і його зв’язки з іспанською королівською родиною роблять його надзвичайно впливовим… але ж він священик, а не гангстер. Його влада — політична. Він може виголосити проповідь проти тебе, та мені надзвичайно важко повірити, що він міг би становити для тебе якусь фізичну загрозу.
Кірша ці слова не надто заспокоїли.
— Ти не бачив, як він дивився на мене, коли я залишав Монтсеррат.
— Ти перебував у святому місці — в бібліотеці монастиря — і сказав там єпископові, що вся система його віри — це обман! — вигукнув Ленґдон. — Невже ти чекав, що він за це чаю з тістечком піднесе?
— Ні, — погодився Едмонд, — але я не чекав і на погрозливе повідомлення голосової пошти після нашої зустрічі.
— Єпископ Вальдеспіно телефонував тобі?
Кірш сунув руку за пазуху куртки й витяг смартфон незвичних розмірів. Його великий бірюзовий чохол прикрашав орнамент із шестикутників, у якому Ленґдон упізнав відомий візерунок каталонського архітектора-модерніста Антоніо Ґауді.
— Сам послухай, — сказав Кірш, натиснув кілька кнопок і підніс телефон до вуха професора.
Почувся тріскучий голос літнього чоловіка — говорив він жорстко, серйозно й похмуро: