Джерело
- Автор: Браун Дэн
- Серия: Роберт Лэнгдон #5
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC
- ISBN: 978-617-12-5287-5, 978-0-38551-423-1, 978-617-12-5288-2, 978-617-12-4752-9, 78-0-38551-423-1
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Джерело». Краткое содержание книги:
Коли вони прибули на місце, Ленґдон вийшов.
— Добре! — бадьоро промовив Вінстон у голові Ленґдона. — Пройдімо галереєю ліворуч. Це найкоротший шлях до зали.
Ленґдон за вказівками Вінстона пройшов широкою галереєю, де стояли всілякі химерні арт-інсталяції: сталева гармата, яка, схоже, стріляла драглистими червоними кулями, що були зроблені ніби з пластиліну, в білу стінку; каное, сплетене з дроту, нездатне плавати; ціле мініатюрне місто, зроблене з полірованих металевих кубиків.
Ідучи до виходу, Ленґдон зловив себе на тому, що заворожено дивиться на масивний об’єкт, який панував над усім довколишнім простором.
«Однозначно, — подумав професор, — я знайшов найбільш чудернацьку річ у музеї».
На всю ширину зали розкинулась інсталяція: безліч дерев’яних вовків у динамічних позах немовби мчали довгою вервечкою, потім стрибали високо в повітря, з усього маху налітаючи на прозору скляну стіну, — і падали, утворюючи гору вовчих трупів.
— Це називається «Тримаємо курс», — непрохано пояснив Вінстон. — Дев’яносто дев’ять вовків сліпо біжать, налітаючи на стіну, що символізує стадну свідомість, брак мужності відхилитися від норми.
Іронія цієї метафори вразила Ленґдона. «Гадаю, Едмонд сьогодні буде різко відхилятися від норми».
— Ну а тепер, якщо ви підете прямо, — мовив Вінстон, — ви побачите вихід ліворуч від он того кольорового ромба. Цей митець — один з улюблених художників Едмонда.
Ленґдон помітив барвисту картину попереду — і миттєво впізнав характерні карлючки, відкриті кольори, грайливе летюче око.
«Жоан Міро», — подумав Ленґдон, якому теж завжди подобалися витівки відомого барселонця: щось середнє між дитячою розмальовкою і сюрреалістичним вітражем.
Наблизившись до картини, Ленґдон раптом зупинився — його вразило, що поверхня картини абсолютно гладенька, без жодних слідів пензля.
— Це репродукція?
— Ні, оригінал, — відгукнувся Вінстон.
Ленґдон придивився. Картину, абсолютно очевидно, роздрукували на великоформатному принтері.
— Вінстоне, це ж роздрук. Він навіть не на полотні.
— Я на полотні не працюю, — відповів Вінстон. — Я створюю свої картини віртуально, а потім Едмонд їх для мене друкує.
— Чекайте, — не повірив Ленґдон. — Це — ваше?
— Так, я намагався наслідувати стиль Жоана Міро.
— Бачу, — сказав Ленґдон. — Навіть підписано — «Міро»!
— Ні, — зауважив Вінстон. — Придивіться. Прізвище Жоана Міро пишеться з надрядковим значком: Miró. А я написав без значка. Це miro по-іспанськи значить «дивлюся».
«Розумно!» — мимоволі відзначив Ленґдон, побачивши, як єдине око в стилі Міро дивиться на глядача з центру картини Вінстона.
— Едмонд просив мене намалювати автопортрет, і я зробив його.
«Це твій автопортрет? — Ленґдон знову подивився на набір нерівних звивин і завитків. — Певне, ти дуже дивний комп’ютер».
Ленґдон нещодавно читав про те, що Едмонд дедалі більше захоплюється навчанням комп’ютерів алгоритмічного мистецтва — тобто такого, яке генерують дуже складні комп’ютерні програми. У зв’язку з цим поставало незручне питання: якщо комп’ютер створює мистецтво, то хто ж митець — машина чи програміст? У Массачусетському технологічному інституті дуже гарно виконані зразки алгоритмічного мистецтва викликали активне, але якесь незграбне обговорення в гуманітаріїв Гарварду: «Чи саме мистецтво робить нас людьми?»
— Також я пишу музику, — бадьоро додав Вінстон. — Якщо вам буде цікаво, попросіть потім Едмонда зіграти щось для вас. Але нині маєте поспішати. Дуже скоро почнеться презентація.
Ленґдон вийшов із галереї — і опинився на високому містку над головним атріумом. По другий бік величезної зали екскурсоводи спрямовували жменьку спізнілих гостей від ліфтів і вели їх, мов череду, в бік Ленґдона просто над ним.
— Сьогоднішня програма розпочнеться лише за кілька хвилин, — мовив Вінстон. — Чи ви бачите вхід у презентаційний простір?
— Так. Він просто переді мною.
— Чудово. Це ваш кінцевий пункт. Зайшовши, ви побачите кошики для аудіопристроїв. Едмонд попросив вас не здавати свій, залишайте його з собою. Таким чином по завершенні я зможу вивести вас чорним ходом із музею, де ви не опинитеся в натовпі й спокійно знайдете таксі.
Перед очима в Ленґдона постали літери й цифри, які Едмонд написав на візитівці з тим, щоб він показав їх водію.
— Вінстоне, мені Едмонд написав просто: «BIO-EC346». Він сказав, що це до болю простий шифр.
— Він сказав правду, — швидко відказав Вінстон. — Ну а тепер, професоре, програма ось-ось розпочнеться. Дуже сподіваюся, що вам сподобається презентація містера Кірша, і з нетерпінням чекаю на спілкування з вами після неї.