Убік

— Дуже рада врешті запізнатися з вами, містере Ранситер,— промовила дівчина.

Вона засміялася, а її очі радісно спалахнули. Ранситер не розумів чому.

«Вона щось зробила», — усвідомив Джо Чип.

— Пет, — сказав він уголос, — я не можу збагнути, в чому річ, але щось змінилося.

Він задумливо оглянув офіс. Здавалося, ніби все було як завжди: надто яскравий килим, забагато різнорідних творів мистецтва, на стінах — оригінальні картини, що не мали жодної художньої вартості тощо. Ґлен Раситер теж не змінився: зарослий щетиною, з сірим, зморшкуватим від постійного розумового напруження обличчям, він дивився на Джо і також здавався збентеженим. Біля вікна стояв Джі Джі Ешвуд, одягнений у свої звичні, підперезані конопляним паском, охайні штани з березової кори, напівпрозорий дірчастий топ і високий капелюх, як у інженерів-залізничників. Той лише байдуже стенув плечима. Вочевидь, він вважав, що все було гаразд.

— Нічого не змінилося, — сказала Пет.

— Усе змінилося, — відповів Джо.— Ти, вочевидь, повернулася у часі і спрямувала нас іншою колією теперішнього. Я не можу цього довести, як і не можу визначити, що саме зазнало зміни.

— Будь ласка, жодних сімейних суперечок у робочий час, — спохмурнів Ранситер.

— Сімейних суперечок? — приголомшено запитав Джо.

Тоді він побачив на пальці Пет обручку зі срібла й нефриту. Джо пригадав, як допомагав її обирати. «За два дні до того, як ми побралися, — подумав він. — Це трапилося понад рік тому, попри мій скрутний фінансовий стан. Звісно, що тепер — завдяки Пет із її зарплатнею та вмінням розпоряджатися грішми — все змінилося. Назавжди».

— Що ж, продовжимо, — сказав Ранситер. — Ми повинні запитати себе, чому Стентон Мік звернувся до іншої організації запобігання. Якщо мислити логічно, то замовлення мало би дістатися нам — ми найкращі у цій сфері і наш офіс розташований у Нью-Йорку, де Міку найзручніше вести справи. У вас є якісь думки з цього приводу, місіс Чип? — він з надією поглянув у бік Пет.

— Ви справді хочете знати, містере Ранситер? — відказала вона.

— Так, — рішуче закивав він. — Мені б дуже хотілося це знати.

— Це я все влаштувала, — сказала Пет.

— Як?

— Завдяки моєму таланту.

— Якому таланту? — здивувався Ранситер. — У вас немає талантів, ви дружина Джо Чипа.

З боку вікна долинув голос Джі Джі Ешвуда:

— Ви прийшли сюди, щоб пообідати зі мною та Джо.

— У неї є талант, — сказав Джо. Він намагався пригадати, але все раптом стало дуже розмитим. Спогади тьмяніли й розчинялися прямо у нього перед очима, попри всі його зусилля їх зафіксувати. «Інша часова колія», — подумав він. Минуле. Але далі сягнути не міг. На цьому його спогади закінчувались. «Моя дружина унікальна, — подумав він, — вона може робити те, на що не здатна жодна інша людина на Землі. У такому разі чому вона не працює на „Ранситер і компаньйони"? Щось тут не так».