Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

Стражник ударяв по конях, біда заторохкотіла геть, і, загорлавши пісню ще дужче, Зілов з Катрею рушили шляхом униз.

— Ким би ви хотіли бути, Зілов? — запитала Катря, коли пісня була доспівана.

Зілов відгукнувся зразу:

— Я буду полярним дослідником! Звичайно, — зразу ж Перебив він себе, — вже тоді… потім, після революції, коли буде Радянська влада.

— Полярним дослідником?!

— Розумієте, — загорівся Зілов, але зразу ж зніяковів, — це дуже цікаво. І страшенно потрібно, — негайно ж додав він. — Полярні країни — це ж єдина біла пляма на земній кулі. І саме там сховані секрети кліматів, пір року, взагалі погоди. І це не тільки романтика, тобто зовсім не романтика, — мерщій виправився він, — і не просто «чиста наука». Прикладне значення полярних досліджень… От візьміть, скажімо, Кука[356], Дежнєва[357], Нансена[358], Макарова[359], Берінга[360]…

— Брр!.. — пересмикнула плечима Катря, — Півроку ніч, вічний лід, хуртовини, айсберги… Ви це давно вирішили?

— Так. Ви ж знаєте, мого батька заслано жандармами на Мурман? Я зацікавився північчю, почав читати і тоді побачив…

— Брр! — ще раз здригнулась Катря. — Нізащо! А я…

Бидлівські стави блиснули гарячою синьою лускою вже далеко після полудня. Катря з Зіловим були в поросі, червоні від сонця і мокрі від спеки, але збуджені й завзяті. І вони знали тепер одне про одного все докладно — куди більше, ніж за попередні роки знайомства. За три години вони наговорилися й насперечалися досхочу. Тепер Зілову було відомо, що Катря терпіти не може Каутського[361], що на природничий факультет вона вступить цього ж таки року, будь там що, що найкращий поет все ж таки Пушкін, що «Капіталу»[362] Катря прочитала тільки перший том, та й те зовсім не до кінця, що в місячні ночі чомусь так сумно, але прекрасно і хочеться вчинити щось велике-велике, а найкраща квітка поміж усіх квіток — резеда: скромна і ніжно пахне. Що Наполеон[363] був зовсім не геній, а просто нахаба і сатрап, що найбільше щастя для жінки — це бути матір'ю, що Шевченка Катря знає мало не всього: їй його ще змалку проказував напам'ять батько, а батькові так само дід. Що Шурка Можальська таки буде завтра у Вахлакових і Катрі точно відомо, хто в неї закоханий, що Козубенко, безперечно, член партії, але нікому, навіть своїм, цього не говорить, і це просто єрунда так секретничати між своїх і — багато іншого. А Катрі стало відомо, що Зілов, як це не дивно, Каутського взагалі не читав, що про вищу освіту зараз можна тільки мріяти, та й те наодинці, вночі, коли лягаєш спати, що поезія взагалі єрунда, що «Капітал» легше починати зразу з другої частини, що велике-велике хочеться робити повсякчас, а зовсім не в самі місячні ночі, що квіти потрібні тільки бджолам, що Наполеон був солдат і політик і повчитись в нього є чого, що зводити роль жінки в суспільстві виключно до ролі матері — це злочин і домострой[364], що до Вахлакових завтра Зілов не має часу йти, а на те, в кого закохана Шурка Можальська, йому наплювать, що коли Козубенко й член партії, але ховається з цим, то це його справа, і він, безперечно, правий, і дивно, що Катря — сама член наполовину нелегального соробмолу[365] — так легковажно ставиться до справ підпільної конспірації, і досить з неї того, що вона знає Олександра Івановича — і багато іншого… Вони остаточно похрипли і вже перекричати одне одного не могли.