Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Негайно потрібні дівчата, не старші двадцяти — двадцяти п'яти років з знанням української та німецької мов.
— Хі! — чмихнула Катря. — Я знаю!.. Що за єрунда? Чи він відкриває біржу праці для гувернанток?
— Очевидно, — нахмурився Зілов, — мова йде про Аглаю Вікентіївну. Ну, і про вас. Але — скільки? Мабуть, необмежено, коли він не пише числа. Більше ви ні за кого не можете поручитися?.. А Можальська? Ну да — Шурка?
Катря нахмурилася теж.
— Н-н-не можу сказати… Як для чого. Німецьку вона знає, як кожний, закінчивши гімназію… У неї, здається, по-німецькому «три».
— Шкода. «Три» не годиться. А у вас?
— У мене кругле «п'ять», — навіть ображено скинула Катря бровами.
— Тоді я пишу. Не будемо тратити часу.
Вони сіли долі, і Зілов добув з кишені блокнот і олівець. В хащах глоду кілька разів просвистала іволга. Ще якийсь невідомий птах шипів і прицмокував десь у верховітті. Катря почала рвати суниці, яких на зеленому барвінковому килимі галявинки довкола було безліч — червоних і соковитих. Вона клала їх у рот по одній.
— Значить, так… — Зілов насупив брови, але це йому вдавалося погано, бо брови в нього росли невиразні і зморщок між ними іще не було, і замислено послинив графіт.
Дорогий О. І.! Страйковий комітет все ж таки арештовано вчора ввечері в артою та австрійцями майже весь…
— Прізвища, як ви гадаєте, перерахувати? Чи, може, на всякий випадок, не треба?
— Ну, єрунда! Все одно вже. Та й інакше він не знатиме, хто ж зостався. Цих, на всякий випадок, не треба…
— Ну, звичайно!.. Значить, «Страновський, Вікторович, Червинський…». Слухайте, Катре, ви б заспівали, чи що? Все ж таки, знаєте…
Катря поклала велику золотаво-червону суницю до рота і відкинулась навзнак.
— «Зелененький барвіночок стелиться низенько…»[352] — голос в неї був приємний, низького тембру, але несформований, дівочий, контральто. Голову, співаючи, вона відкидала назад, немов птах.
Дяковський. Всі. Машиніст через кочегара просить ваших вказівок слюсарю і телеграфісту…
— «А мій милий чорнобривий горнеться близенько…» Про меншовиків, будь ласка, не забудьте… «Ой, ще, ще, ще — ще ближче!»
Меншовики, та й есери також, разом з «Куренем» і «Просвітою», кажуть ставати до роботи, тільки будуть задоволені економічні вимоги, запевняючи німецьке командування, що страйк ніяк не політичний. Вчора німці наказали робити виплату за всі чотири місяці. Гроші привезено з Києва всім за місяць. Виплатили тільки депо. Люди гроші одержували і зразу ж тікали, на роботу не стаючи. Меншовики випустили заклик ставати. Декого з кондукторів і машиністів загітували…
— Чого ж ви замовкли? Співайте!
— «Зелененький барвіночку, стелися ще нижче…» Не забудьте про «Чорну руку»… «Ой мій милий, чорнобривий, присунься ще ближче…»
Катря співала і крутила головою на всі боки. Звідси, з-за пенька та каменя, це було дуже. зручно, — лишаючись непомітним, можна було бачити через галявину метрів на сто.
«Ой, ще, ще… ще ближче!»
І ще: що робити?..
Десь з хащів глоду Катриному співу почала вторити іволга.
З'явилась якась «Чорна рука». Вже з два тижні, з першого дня страйку. Вибили вікна адміністрації. Вимазали дьогтем і викачали в пір'я австрійського офіцера. На гетьманських і німецьких оголошеннях надписують непристойні слова. Німці кажуть на робітників. Робітники обурені.
Катря заспівала:
— «Ах, зачем эта ночь так была хороша? Не томилась бы грудь, не страдала душа…»[353]
Селяни охоче дають хліб, картоплю тощо. Підвозять, немов на базар на продаж. Ми зараз ідемо до «погорілої хати» для організації постачання харчів із цього села. Відповідь наготуйте на вечір…
— Все?
— Все, — сказала і Катря. — «А она на любовь смотрит так холодно…» Хочете суниць? Це я для вас назбирала. — Вона простягла жменю, повну запашних ягідок, і висипала Зілову в рот зразу всю.
— М-м-м… Я задихнуся! — Він над силу ковтнув. Катря звелася, перестрибнула струмок і стала на камінь.
Уважно вона роздивилася навкруги. Ліс стояв тихий, крізь стовбури де-не-дс просвічували зелені вруна.
— Чудово! Можете класти… Ви читали, такий єсть український письменник Франко?
352
«Зелененький барвіночок стелиться низенько…» — українська народна пісня.
353
«Ах, зачем эта ночь так была хороша? Не томилась бы грудь, не страдала душа…»— слова так званого фабричного романсу, популярного в міщанському середовищі на початку XX ст.