Темна вежа. Темна вежа VII

— Летіти я хочу в Портленд, штат Мен. А перевізник — «Рабербенд Ейрлайнз», якщо є рейси сьогодні після обіду.

Вікна лімузина були з димчастими шибками, розсіяне світло в салоні йшло від кольорових світильників, розташованих кільцем. Юк застрибнув на сидіння і зацікавлено дивився, як пропливало повз вікна місто. Роланд з легким подивом помітив з одного боку видовженого салону бар, повністю укомплектований алкогольними напоями. Він подумав було, чи не випити пива, та потім вирішив, що навіть такий легкий напій затьмарить йому світло розуму. Айрін же цим не переймалася. Вона налила собі віскі з маленької пляшечки й підняла склянку, дивлячись на Роланда.

— Нехай твоя дорога в’ється лише вгору, а вітер завжди дме тільки в спину, добрий друже, — сказала вона.

Стрілець кивнув.

— Хороший тост. Дякую-сей.

— Ці три дні були найдивовижнішими в моєму житті. Я теж хочу сказати тобі «дякую-сей». За те, що обрав мене. — «І за те, що трахнув», — подумала вона, але вголос не сказала. Вони з Дейвом досі час від часу не відмовляли собі у маленьких радощах сексу, але такого, як минулої ночі, у них не було. Ніколи. А якби Роланда ще й не відволікали різні думки? Тоді б вона, дурненька, точно вибухнула, як петарда «Чорна кішка».

Роланд кивнув і знову втупився поглядом у вікно, дивлячись, як пропливають повз нього вулиці міста — своєрідного Лада, тільки молодого й сповненого сил.

— А як же твоя машина? — раптом згадав він.

— Якщо вона знадобиться нам до того, як повернемося в Нью-Йорк, то попросимо перегнати її в Мен. Але, швидше за все, нам вистачить Девідового «бумера».