Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Роланд кивнув.
— Він пише про Вежу, бо про неї завжди думає його підсвідоме. Але часом скочується до безглуздя.
— Так, — підтвердила Ненсі.
— Але, очевидно, ви не вважаєте цю книжку хибним слідом, інакше ви б її мені не дарували.
— Не вважаємо, — погодилася Ненсі. — Проте це не обов’язково означає, що Багряного Короля ув’язнено на верхівці Вежі. Хоча, думаю, все може бути.
Роланд подумав про своє власне переконання: що Короля замкнено зовні, на своєрідному балконі. Чи була то справжня інтуїція, а чи йому просто хотілося в це вірити?
— У будь-якому разі ми думаємо, що вам слід пошукати цього Патріка Денвіла, — сказала Меріан. — Наші дві групи погодилися в тому, що він реальна особа, проте його слідів у нашому світі ми знайти не змогли. Можливо, вам це вдасться — у Краї Грому.
— Чи далі, — вставив Мозес.
Меріан кивнула.
— У тій історії, яку Кінг розповідає у «Безсонні»… побачите самі… Патрік Денвіл помирає молодим. Але цілком можливо, що це не так. Розумієте?
— Не зовсім.
— Коли ви знайдете Патріка Денвіл а… або він знайде вас… може виявитись, що він ще дитина, яку описано в цій книзі, — сказала Ненсі, — або старий, як дядечко Моз.
— Ото не пощастить бідоласі, коли так, — пирхнув від сміху старий.
Роланд підняв книжку, уважно роздивився біло-червону обкладинку, провів пальцем по опуклих літерах, які вперто не хотіли складатися для нього в слово.
— Ви впевнені, що це просто історія?
— З весни тисяча дев’ятсот сімдесятого, коли Кінг надрукував рядок: «Пустелею тікав чоловік у чорному — його переслідував стрілець», — відповіла Меріан, — він написав дуже мало «просто історій». Нехай він сам у це й не вірить, зате віримо ми.
«Проте за ті роки, що маєте справу з Багряним Королем, ви вже, напевно, сахаєтеся власної тіні», — подумав Роланд. Але вголос сказав:
— Якщо це не історії, то що?
Відповів йому Мозес Карвер.
— Ми думаємо, що послання в пляшках. Можливо. — В його манері говорити Роланд раптом побачив схожість з говіркою Сюзанни, і на серці йому защеміло. Зненацька він захотів побачити її, дізнатися, що з нею все гаразд. Це бажання було таке сильне, що залишило гіркий присмак на язиці.
— …те велике море.
— Що, даруйте? — перепитав Роланд. — Я замислився.
— Я сказав, що ми вважаємо, що Стівен Кінг закидає свої пляшки в те велике море. Те море, яке ми називаємо Прим. Сподіваючись, що вони до тебе дістануться і та звістка, яка всередині, уможливить для тебе й моєї Одетти досягнення вашої мети.
— І це підводить нас до наших останніх подарунків, — сказала Меріан. — Справжніх подарунків. Перший… — Вона вручила йому скриньку.
Кришка відкривалася на петлях. Роланд уже поклав було ліву руку на кришку, щоб відкинути її, але зупинився і поглянув на своїх співрозмовників. Вони всі дивились на нього з надією і якоюсь тривожною цікавістю. Йому навіть стало якось ніяково. Шалена (проте на диво переконлива) думка стрілила йому в голову: що ці люди — насправді агенти Багряного Короля і коли він відчинить скриньку, останнім, що побачить, буде запрограмований снич і до червоного нуля в зворотному відліку залишиться всього, кілька клацань. А останніми звуками, які він почує перед тим, як світ вибухне довкола, буде їхній божевільний сміх і крик: «Хайл Багряному Королю!» Звісно, все могло бути, проте настала така мить, коли він мусив комусь довіряти, бо альтернативою було божевілля.
«Якщо це воля ка, нехай буде так», — подумав він і відкрив скриньку.
Всередині, на темно-синьому оксамиті (барві королівського двору Ґілеаду — і невідомо, знали про це дарувальники чи ні) лежав годинник, оповитий ланцюжком. На золотій кришці було вигравіювано три предмети: ключ, троянду, а посередині над ними трохи вивищувалася вежа з крихітними віконцями, що спіраллю марширували вгору.
До очей Роландові підступили сльози — на його власний превеликий подив. Коли він перевів погляд на співрозмовників, двох молодих жінок і одного старого, мозковий центр корпорації «Тет», то спершу побачив шістьох, а не трьох. І кліпнув очима, щоб розігнати фантоми.
— Відкрий кришку і зазирни всередину, — сказав Мозес Карвер. — І не треба стримувати сльози в цій компанії, сину Стівена, бо ми не машини, щоб люди могли легко нас замінити, якби дати їм волю.
Роланд зрозумів, що старий каже правду, і сльози потекли його темними обвітреними щоками. Ненсі Діпно теж плакала, не стримуючись. І хоч Меріан Карвер, поза сумнівом, пишалась тим, що зліплена з міцнішого тіста, але її очі теж підозріло блищали.