Звіяні вітром. Кн.1

Скарлет не мала ні часу, ні бажання возитися з ним, але їй було заздро, коли це робила Мелані. Застукавши його раз, як він стояв догори ногами на її ліжку, а тоді беркицьнувся просто на неї, вона зі злості дала йому стусана під бік.

— Чи ти не знаєш, що тітуся хвора, що отак гепаєш у неї на постелі? Ану марш надвір і не смій сюди потикатись!

Але Мелані простягла слабосилу руку й пригорнула до себе заплакане дитинча.

— Ну годі-бо, годі, Вейде. Ти ж не хотів зробити мені зле, правда? Він зовсім не заважає мені, Скарлет. Нехай тут грається. Я хоч так трохи догляну його. Це єдине, що я можу робити, поки видужаю, а ти й без нього маєш повні руки роботи.

— Не дурій, Меллі,— різко відказала Скарлет.— У тебе все-таки справи не дуже добрі, а коли Вейд гуцятиме тобі на животі, вони не покращають. Затям, Вейде: як я ще раз застану тебе на ліжку в тітусі, це тобі так не минеться. І перестань шморгати носом. Без кінця шморгаєш! Набирайся мужності!

Вейд, схлипуючи, вибіг з кімнати й заховався в льоху. Мелані закусила губу, а на очах у неї зблиснули сльози. Мамка, що з-за дверей спостерігала цю сцену, насумрилась і важко переводила подих. Але ніхто в ці дні не насмілювався сказати щось наперекір Скарлет. Усі остерігались її гострого язика і цієї нової злорікої істоти, що в неї вселилась.

Скарлет посіла тепер у Тарі неподільну владу, і, як це часто буває з тими, хто раптово піднісся до самовладдя, у ній ожила раніш прихована схильність поштурхувати людьми. І не тому, що вона від природи була недобра. Причина полягала в тому, що в ній сиділи страх і непевність у собі, отож своїм різким тоном вона ніби прикривала власну безпорадність, побоюючись, що інакше її перестануть слухатись. А крім того, це було навіть приємно — гримати на людей і бачити, що вони тебе бояться. І це давало полегкість украй напруженим нервам. Скарлет і сама помічала, що характер у неї змінюється. Іноді, коли від надто категоричного її наказу Порк ображено відкопилював нижню губу або Мамка бурмотіла під ніс: «Дехто щось дуже заноситься...», вона дивувалася подумки, де поділись її добрі манери? Усю ту доброзичливість і лагідність, що їх була намагалася прищепити їй Еллєн,— наче вітром звіяло, як ото листя облітає з дерев при першому холодному подиху осені.