Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Сьогодні, через 100 років, неможливо без хвилювання читати тези, сформульовані в інтерв’ю одним з ключових сподвижників гетьмана, впливовим масоном, фактичним конструктором гетьманських урядів, головою Державного сенату — вищої судової інституції УД, а на час інтерв’ю також і міністром освіти Миколою Василенком.

Фундатор системи національної науки та освіти озвучив головні принципи, якими керувався в практичній діяльності на високих урядових посадах. Хоча, якщо прямо сказати, справа в даному випадку не в посадах, які він обіймав упродовж життя, а в тому, що інститути, які Василенко встиг закласти за 7 місяців існування Української Держави, пережили і Василенка, і ту державу, і її могильницю — УНР, і могильницю УНР — Українську більшовицьку. Переживуть вони і Україну, проголошену 1991 р., але то вже інша розмова. Звернімося до Василенкового інтерв’ю (подаємо його мовою оригіналу):

Принцип перший. «В своей деятельности на посту министра народного просвещения я исходил из положения о мирном сожительстве культур на Украине. Поэтому я исключил совершенно принцип украинизации школ в смысле превращения школ в украинские. Я стремился к созданию для украинцев новых школ для того, чтобы дать возможность украинскому народу свободно развиваться. ...С этой целью основано за время моего министерства 50 средних учебных заведений и два державных университета с преподаванием в тех и других на украинском языке».

Принцип другий. «Ничего из университета Св. Владимира... для вновь основанных университетов не бралось. Для державного университета министерству передано здание артиллерийского училища, где университет помещается, и весь он будет организован заново. Никаких шагов в смысле ослабления и разрушения других университетов не предпринималось и, надеюсь, не будет предпринято».