Теорія літератури

Лінію на створення символічного образу часу І. Франко продовжує у поемі «Мойсей», в якій соціальні колізії знову невіддільні від духовних драм особистості. Ідейною домінантою теми «людина і суспільство» стає боротьба вождя народу за єдність власного духу, за громадянський та етичний ідеал.

Перед нами герой космічного, прометеївського масштабу, що своїм титанізмом дорівнюється до героїв революційного романтизму Шелі. Під час його молитви тремтять «землянії основи», а колосальний силует його піднімається над пустелею. Символи поеми, контрасти настроїв і кольорів відповідають широті її задуму, драматичній боротьбі в душі героя. Зворотна сторона титанізму Мойсея — подвійність його натури. Він — пророк, водночас «немова»; велет, водночас чоловік стражденної долі, що мучиться своєю невідповідністю високій місії вождя. Він — фанатик, людина «одної ідеї», водночас сумнів у його серце «тисне жало студене». Він прозріває майбутнє, водночас залишаючись сліпцем. Носій духовності народу, він мучиться «голодом духу і жахом самоти». Демон Азазель, подібно до Люцифера з містерії Дж. Байрона, розхитує монолітність духу героя, віру в обраний шлях, говорить, що мета — лише ілюзія, що майбутнє — морок і темрява. Голоси Азазеля та Єгови символізують роздвоєність Мойсея, його внутрішню боротьбу з самим собою. За сумніви Мойсей покараний смертю, але не це найстрашніше: за сумніви він покараний тим, що не дійде до мети.

Тільки тяжкою самотністю Мойсей І. Франка нагадує героя поеми Альфреда де Віньї «Мойсей» (1822), котрий просить смерті, бо не в силах витримати психологічної прірви, яка відгородила його від народу. Невеликий твір французького поета представляє значну частину літератури XIX століття, яка нетрадиційно витлумачувала традиційні сюжети античної та біблійної міфології. Як у Байрона чи Віньї, світовий сюжет у І. Франка втілив певну надчасову універсальну ідею і актуальний погляд.