Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
Він замислився над пропозицією Біллі, почав був хитати головою, а тоді передумав. Справді, випити – не така погана думка. Це заспокоїть і руки, і нерви. Генрі віднайшов правильний ключ, відімкнув замок і відклав його на стійку.
– Добре, – погодився він. – Але якщо вже будемо пити, то будемо пити правильно. «Чівас». Один тобі, подвійний мені. – Він показав пальцем на Біллі. Той зіщулився – раптово подумавши, що Генрі додасть: «Але ти йдеш зі мною». – І не розповідай матері, що я дозволяю тобі тут міцні напої, зрозуміло?
– Так точно, – розслабившись, відповів Біллі. Він швидко рушив за пляшкою, поки Генрі не роздумав. – Ще й як зрозуміло.
Дік Бредфорд, керівник найбільшої та найдорожчої установи Касл-Рока – Громадських робіт, – відчував абсолютну огиду.
– Ні, його тут нема, – повідомив він Аланові. – Цілий день не було. Але якщо побачиш його раніше, ніж я, зроби послугу й попередь, що його звільнено.
– Чому ти його так довго тримав, Діку?
Вони стояли під гарячим денним сонцем біля гаража № 1. Ліворуч задом до ангара стояла вантажівка «Будівництво і матеріали Кейз». Троє чоловіків розвантажували маленькі, але важкі дерев’яні ящики. На кожному був червоний ромб – символ потужної вибухової речовини. Зсередини ангара Алан чув шепіт кондиціонування повітря. Дуже дивно було чути кондиціонер у таку пізню пору року, але в Касл-Року цей тиждень був вельми чудернацький.
– Тримав його довше, ніж треба було, – визнав Дік і провів долонями по короткому сивуватому волоссі. – Думав, у нього всередині добрий хлоп. – Дік був одним із тих невисоких плечистих чоловіків – гідрант на ніжках, – які завжди готові відкусити комусь добрячий шматок сраки. Він, однак, також один із найприємніших і найдобріших людей, з якими Алан коли-небудь знався. – Так і було, як Г’ю не пив. І щось у нього в обличчі було таке, що от він не з тих чоловіків, які просто йдуть у запій, доки їх чорт з ніг не зіб’є. Думав, може, з надійною роботою він виправиться і будуть з нього люди. Але останній тиждень…
– А що останній тиждень?
– Ну та хлопака просто пішов на пси. Весь час здавалося, що він під чимсь. І то не обов’язково бухло. Очі ніби заглибилися в голову, а як говорити з ним, то він вічно дивився тобі через плече, а не в очі. А ще почав розмовляти з собою.
– Про що?
– Не знаю. Інші хлопці теж, напевно. Не хочеться мені його звільняти, але я вже все вирішив стосовно Г’ю ще до того, як ти сьогодні заїхав. З мене його досить.
– Вибач, Діку.
Алан повернувся до машини, зв’язався з Шилою й сказав, що Г’ю цілий день не було на роботі.
– Спробуй зв’язатися з Клатом, Шило, скажи, нехай добре вважає на свою сраку. І відправ Джона на підмогу. – Він завагався щодо наступної частини, знаючи, що обачність уже призводила до кількох зайвих стрілянин, але продовжив. Мусив. Він зобов’язаний перед своїми поліцейськими в полі. – Клат і Джон нехай вважають Г’ю озброєним і небезпечним. Зрозуміло?
– Озброєний і небезпечний, десять-чотири.
– Добре. Десять-чотири, машина-один, кінець зв’язку.
Він повісив мікрофон і повернувся до Діка.
– Як думаєш, він міг покинути місто?
– Він? – Дік відвів голову вбік і сплюнув тютюновий сік. – Такі хлопці, як він, ніколи не виїжджають з міста, хіба як отримають останній чек. Більшість узагалі ніколи не виїжджає. Якщо запитати, які дороги ведуть із міста, у таких, як Г’ю, здається, розвивається якась хороба така, що вони все забувають.
Дік помітив щось краєм ока та обернувся до чоловіків, що вивантажували дерев’яні коробки.
– Хлопці, та ви дивіться за тим, що робите! Ви маєте їх розвантажувати, а не в «перця»[135] бавитися!
– Багацько у вас там бабахкалки, – зауважив Алан.
– Ая – двадцять ящиків. Маємо підірвати гранітну кришку в гравійному кар’єрі № 5. Мені так виглядає, що нам ще лишиться доста, щоб Г’ю на Марс відправити, якщо доведеться.
– То навіщо так багато закупили?
– То не я придумав. Бастер додав до замовлення, бозна-нащо. Але я тобі так скажу: він усереться, як побачить рахунок за електрику за цей місяць… якщо не похолодає. Те кондиціонування жере світло як скажене, але треба тримати все в холоді, бо відсиріє. Усі кажуть, що нова вибухівка не сиріє, але, я собі думаю, береженого бог береже.
– Бастер збільшив твоє замовлення, – здивовано відзначив Алан.
– Ага, ящиків на чотири-шість, не пам’ятаю. Завжди щось нове вигадає, нє?
135
Pepper – вид розігріву перед бейсбольним матчем, коли кілька гравців по черзі кидають м’яч бетерові, який його відбиває.