Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
Містер Ґонт закинув голову назад і розсміявся.
Джон Лапойнт поквапився до бокових дверей шерифської управи, тих, через які з муніципалітету можна вийти на стоянку. Він був збуджений. «Озброєний і небезпечний». Нечасто доводиться брати участь в арешті озброєного й небезпечного підозрюваного. Принаймні в такому сонному містечку, як Касл-Рок. Він зовсім забув про втрачений гаманець (принаймні поки що), а про Саллі Реткліфф – і поготів.
Він потягнувся до дверей саме в ту мить, коли хтось відчинив їх з іншого боку. Раптом перед Джоном постали двісті двадцять фунтів розлюченого шкільного фізрука.
– Саме той, кого я шукаю, – промовив Лестер Претт новим м’яким голосом із шовку. Він підняв руку з чорним шкіряним гаманцем. – Щось загубив, ти, паршивий зрадливий обригане, без Бога в серці й з азартними іграми в голові?
Джон і найменшого поняття не мав, що Лестер Претт тут робить або як він знайшов його гаманець. Він лише знав, що призначений виїхати на підмогу Клатові і це необхідно зробити негайно.
– Не знаю, які в тебе справи, але поговоримо пізніше, Лестере, – сказав Джон і потягнувся по свій гаманець.
Коли Лестер спочатку відвів руку назад, а тоді сильно вгатив Джона гаманцем в обличчя, той очманів і не на жарт розізлився.
– Та ні, говорити мені не треба, – промовив Лестер новим м’яким голосом із шовку. – Не хочу марнувати час.
Він кинув гаманець, ухопив Джона за плечі, підняв і швиргонув назад у шерифську управу. Заступник Лапойнт пролетів шість футів і приземлився на стіл Норріса Ріджвіка. Дупою він проїхався по ньому, проорюючи шлях крізь громади паперу й перекидаючи контейнер «ВХІДНІ/ВИХІДНІ» на підлогу. За лотком упав і сам Джон, болісно гупаючись на спину.
Шила Бріґгем вирячила очі на все це крізь вікно диспетчерської, розтуливши рота.
Джон почав підводитися. Він був приголомшений і весь трусився, не маючи жодного поняття, що відбувається.
Лестер наближався до нього бойовою ходою. Кулаки він тримав у старомодній позі Джона Л. Саллівана[136], що могло б мати комічний вигляд, але ні.
– Я проведу тобі урок, – промовив Лестер новим м’яким голосом із шовку. – Я тебе навчу, що трапляється з католицькими хлопцями, які крадуть дівчат у баптистських хлопців. Я тебе всього цього навчу, а як закінчу, то до тебе так дійде, що ти надовго запам’ятаєш.
Лестер Претт наблизився на дистанцію викладання матеріалу.
Біллі Таппер, може, й не був інтелектуалом, зате вмів слухати й співчувати, а саме така людина того дня й була потрібна для люті Генрі Бофорта. Генрі перехилив свій напій і розповів Біллі, що трапилось… а поки говорив, відчував, що заспокоюється. Йому спало на думку, що якби він просто дістав дробовик і пішов робити свою справу, його день закінчився б не за барною стійкою, а за ґратами камери в шерифській управі. Він дуже любить свій «т-берд», але почав розуміти, що любить не настільки, щоб за нього піти в холодну. Шини можна замінити, а подряпина збоку з часом стане менш помітною. А Г’ю Прістом нехай правосуддя займається.
Він допив віскі й підвівся.
– Ви все одно підете до нього, містере Бофорт? – з острахом запитав Біллі.
– Не марнуватиму час, – сказав Генрі, і Біллі полегшено видихнув. – Повідомлю Алана Пенґборна, нехай він розбирається. Я ж за це й плачу податки, правда, Біллі?
– Та напевно. – Біллі визирнув із вікна і ще трішки повеселів. Стара проіржавіла машина, що колись була білою, але тепер вицвіла до безбарвності – назвімо її «сірим ґрунтової дороги», – піднімалася пагорбом у бік «Захмеленого тигра», розносячи позаду грубий блакитний дим вихлопів. – Гляньте! Старий Ленні! Я його вже сто років не бачив!
– Ну, ми все одно не відчиняємося до п’ятої, – сказав Генрі.
Він пройшов за стійку, щоб скористатися телефоном. Коробка з обрізаним дробовиком досі лежала на стійці. «Здається, я планував цим скористатися, – зачудувався він. – Думаю, реально був готовий. Що таке коїться з людьми, потруїлися всі, чи що?»
Поки стара машина Ленні заїжджала на стоянку, Біллі підійшов до дверей.
– Лестере… – почав Джон Лапойнт, і саме в цю мить кулак завбільшки ледь не з банку консервованої шинки «Дейзі», та набагато твердіший, врізався йому в центр обличчя.
Пролунав спотворений хрусткий звук – зі сплеском страшного болю зламався ніс. Джон заплющив очі, і в темряві фонтаном забили кольорові іскри світла. Він похитнувся й заблукав кімнатою, молотячи руками в повітрі, безнадійно борючись за право стояти на ногах. Кров юшила йому з носа в рот. Він врізався в дошку оголошень і скинув її зі стіни.
136
John L. Sullivan – ірландсько-американський боксер. Перший чемпіон з боксу в рукавичках у важкій вазі, а також останній з боксу голими руками. Був культурною іконою США ХІХ століття, першим боксером-суперзіркою.